ІСТОРИЧНЕ ІНТЕРВ'Ю НА РАДІО "НАРТ" 24 листопада 1997 року
Грає (і надалі є фоновою музикою) "Чуєш Біль'95"
- Ну, що ж, у Києві 18 година і 39 хвилин, і я вітаю вас на хвилях "Нашого Радіо". Сьогодні з вами я, DJ Крафт, і, як ми і обіцяли, у нас у гостях команда "Скрябін", правда, дещо не в повному складі. Ну що ж, хлопці, представтеся: може, хтось з підвалу виліз і не знає, хто ви такі.
К: Люди, добрий вечір. Я Кузьма, а збоку сидить Ростік: він зара голос подасть.
Р: А Шура з нами не прийшов, бо він ніколи не ходить на радіо - бо він, навіть коли приходить, просто сидить і мовчить.
К: В телевізор він ще приходить, бо там його хоч видно, а на радіо він сидить без толку, так шо сьогодні він не прийшов.
- Ну, тоді питання таке: чим же він у вас в групі займається?
К: Ну, він займається багато чим, в більшості - дурницями в останній час. Але він така людина роботяща і потрібна. Тобто в основному його місія - то є. . .
Р: Єдине, чого він не робить - то він не пише тексти. Ніколи. А так всьо робить
- А хто у вас тексти пише, якщо не секрет?
Р: Кузьма більшість, я - деколи.
К: Не, ну то десь пополам ми з Ростіком робим.
- А на чужі тексти у вас пісні є?
К: Одна-єдина. "Разом ми", написав її наш колєґа.
Р: Мій однокласник.
- А чому. . .
К: Я хтів. . . Sorry, шо я переб'ю, я хтів троха більше про нього розказати, бо він - то постать така дуже одіозна.
Р: Він, до речі, виступав з нами на "Червоній Руті" 91 року.
К: То є людина, яка не вміє грати абсолютно ні на чому, а він на другій "Червоній Руті" грав з нами і на гітарі, і на клавішах. Ну, під фонограму. Я його взяв просто як нормального чувака, на той фестиваль з собою
- Тобто він клавіші натискав. . .
К: Він не то шо натискав, він, по-моєму, повидавлював там з другого боку, там, знаєш, такі вм'ятини. Він дуже здоровий такий чувак, і, практично, ми не могли відмовитися від того його тексту, бо, напевно, дістали би по голові, якби на той текст не написали би музику. Нє, ну я жартую: текст дійсно файний.
- Маємо першого радіослухача. РОМА: "Добрий вечір!" - Роман, привіт! Я тебе впізнав, я скажу хлопцям зі "Скрябіна", що це наш постійний слухач, звати його Роман.
К: Привіт! Дуже приємно!
- РОМА: Привіт, радий познайомитися!
К: Я так само.
- Можеш, Роман, уже задавати питання!
- РОМА: "Питання в мене таке. От, я вважаю вас групою більше співаючою, ніж танцювальною, і вважаю, що ви - [адны] з небагатьох носіїв інтелекту на нашій рідній українській сцені."
К: Ну, чесно кажучи, приємно то чути!
- РОМА: "Вот. Але, мені цікаво знати, як ви вважаєте самі, які ідеї ви хочете вкласти в голови своїх слухачів?"
К: Нормальні. Ото шоб не займалися дурницями, знаєш, щоб не робили якогось зла, щоб не лізли в якесь пекло і не створювали його для інших, не мішали, практично, робити шось нормальне іншим, якщо самі не хочуть того робити. Тобто, практично ніякі такі замислуваті ідеї, якоїсь там філософії. . . Від кожної людини вимагати філософії було б тупо, напевно, і примітивно. Просто шоб були нормальними людьми і не робили, принаймні, зла.
Р: Я би ше дуже хтів, щоб люди дивилися на світ очима відкритими, бачили всьо добре і реагували на то, шо відбувається навколо них, бо, якщо вони не будуть реагувати, то, власне, злі і противні люди будуть тим користатися і ми будем мати то, шо ми маєм зара в тій країні.
К: Ти чув нас, та?
- РОМА: "Так, чюв! Дуже приємно, шо наші погляди співпадають!"
К: Та, супер! Ми маєм ще одного однодумця, дякуєм тобі!
- Ну, що ж, Роман, дякую тобі за запитання, дзвони до нас іще, а ми зараз послухаємо пісню "До смерті і довше". (Грає "До смерті і довше"). Ну, що ж, в Києві маєм 18-47, у нас в гостях команда "Скрябін".
К: Sorry, у мене з голови лізуть якісь каламбури, я після слова "команда" подумав, шо ти скажеш "Динамо Київ".
- Так, ну. . . Ге-ге-ге. . . Хи-хи. . . А як вас називати?
К: Звичніше троха - група.
- Група. ОК. Я, коли слухав ефір колись на якомусь радіо, ви все время поправляли ді-джея, він казав "команда", а ви. . . Чи як він. . .
К: Гурт, напевно! Гурт! Мене то нервує дико. Гурт - то для мене чомусь "опт". То українське слово: "товари гуртом". Оптом! Та, гурт. . . Таке враження, шо ми якесь мило продаєм, знаєш, ящиками.
- Кажу ще раз: у нас група "Скрябін".
К: Таким медом помазав зразу!
- Хлопці, хто ви по гороскопу?
К: Я - лев, Ростік - водолій, а Шура непонятно хто.
Р: Козєрог, напевно!
К: Нє. Просто сьогодні я буду з нього кпини робити, просто його з нами немає, і можна з нього познущатися. Він просто пару днів тому зробив вчинок злий, знаєш. Поганий. Нє, то не секрет, кожна людина робить такі вчинки, а ми, як старші брати, осудили його і тримаєм троха збоку.
Р: Замість того, щоб виховувати, ми на нього триндимо.
- Відлучили від ефіру. . . Поговоримо про то, як ви починали. Розкажіть про Новояворівську студію "Спати" - так вона називалася?
К: Так, то най Ростік троха порозказує.
Р: Ти знаєш, чотири дні тому новояворівська студія "Спати" стала київською, і в професійній якості, тобто ми нарешті заїхали в приміщення, яке спеціально є відремонтоване, там є кімната для запису вокалу, є операторська кімната, стоїть вся апаратура, і сьогодні ми докупили за допомогою наших друзів з Ужгорода всі ящики електронні, яких нам не вистарчало, і того нам вже буде вистарчати для повного щастя, і робота над новим альбомом почнеться вже сьогоні вночі по повній програмі. А новояворівська студія "Спати" - то була така кімната, в якій стояла апаратура, і мене туди запросив. . .
К: Непрофесійна апаратура!
Р: Нє, нє, не професійна апаратура - "дрова" вона називається на жаргоні. Та, барабани там, гітари, синтезатори там німецькі "Wermon" - дуже класні, до речі.
К: Ми собі хочем зараз на концерти такий синтезатор десь дістати.
Р: Та, і мене запросив там такий Юрій Ігорович Дацко - та, так його звали? Чи Ігор Юрійович?
К: Юрій Ігорович. Я думаю, він буде тішитися, шо ти пам'ятаєш.
Р: Та, і він запросив грати, він сказав: Ростік, треба зібрати там якусь групу, я чув, ти там троха музикант (я вчився в школі шість років музичній, на скрипці), і треба зібрати якусь групу з молодих. . .
К: Комплєкт - сім років, а він провчився шість!
Р: Треба зібрати групу, і шось там грати, на танцях, знаєш. . . Я кажу, йолкі, та я знаю купу пацанів, знаєш. . . І згодились ми на тому, що через тиждень він прийде послухає, яких же ж я пацанів знаю. Я побіг шукати хлопців, які вміють шось троха грати. Знайшов - такий був Санька Пономарьов, він взагалі грати ні на чому не вмів, і через то ми його посадили за. . .
К: Його Славік взагалі-то. . . Санька - то інакше. . . .
Р: Славік, Славік, Славік Пономарьов, то я вже троха заговорився. Так ми його навчили грати на барабанах, Шура вже вмів грати на клавішах, то він на клавішах і лишився. . .
К: Нє, він на акордеоні грав.
Р: Ну, він на акордеоні грав, та клавіші і акордеон - то майже те саме. Так і зібралася перша група. Прийшов, власне той Юрій Ігорович, і каже: ну, давайте вже шось заграєм. А я кажу: ти знаєш, нам ше треба трошки підрепетувати, бо ми ще не зовсім добре розібратися в тому, що ми робим. Ну і так, виникла, власне, група, яка називалася "Наша Кантора", і то була перша група нашої студії "Спати". А в протилежній тусовці, поверхом вище. . .
К: Нє, просто шоби. . . Просто непонятно, яку музику ви грали. Просто, я скажу, шо то була така нова хвиля, знаєш, модна в той час, особливо в Польщі. А західні аналоги. . . Я знаю. . . Якісь "The Smiths", може, знаєш, такого типу групи.
Р: З такими дикими текстами, знаєш.
К: Тексти панкові, а музика трошки м'якша від панкової була.
Р: А поверхом вище грав Андрій зі старшими колєґами, бо Андрій старше на три роки, і вони там грали трошки інакшу музику. І в якийсь час. . . Але ми були добре дуже знайомі, і ми вчилися в одній школі і слухали один музон, і варилися в такій одній каші, і в якийсь час ми зібралися, щоб записати разом, щоб записати якісь там пісні, і так. . .
К: Нє, справа в тому, шо мені завидно просто стало, бо ми грали таку троха кон'юнктурну музику, для танців. Ну, ми на танцях і грали, то була дуже модна музика в Новояворівську, і то було набагато модніше, ніж робити своє.
Р: Нє, ну Андрій до того по школах і по бурсах грав панк-рок, було три панкові команди, які називалися "Ланцюгова реакція", "Реанімація", вот. . . І він, почувши, шо ми там валимо там троха на нормальніших апаратурах, ніж то він робив в школі. . .
К: Мені стало завидно, я думаю, якусь пургу граю, а тут малолєтки валять такий музон класний. І я прийшов до Ростіка і кажу: давай ми троха щось там потовчем. І так з того всьо зачалось.
Р: Так народилася студія "Спати", там було десь 20 контор, ми грали практично в усіх, гралося від панк-рока до хард-рока і навіть шось таке похоже на "Pink Floyd", заумне. Тобто гралося абсолютно всьо, до чого просто мозґи лягали. То така розповідь - п'ятихвилинна інструкція людям, які мають під боком, можливо, якусь апаратуру, що, в принципі, з того і треба початися, що навчитися викладати свої думки настільки правдиво і нормально просто на музичних інструментах, а після того. . .
- Я чув вашу думку, що нема значення, на чому грати. . .
Р: Можна навіть не вміти грати!
- Так, якщо є талант, то зіграти можна на всьому, ви і зараз так вважаєте?
К: Абсолютно. Тобто, якби ми зараз так не вважали, то ми б сиділи і штудіювали, шо таке септокорд, знаєш? І закони гармонії вчили би. Ми без понятія, якби нам зара поставити ноти за перший клас і якийсь там етюд елементарний, і я дві руки піднімаю з гордістю, шо я того не заграю.
Р: Sorry, шо я кажу, там хтось чекає, по-моєму.
- Так, ми маємо нашого наступного радіослухача або слухачку. СЛУХАЧКА: "Прівєт, Крафт, Андрєй, Ростік. . . питання: "Назва вашої команди. . . "
К: Підколюєш знов?
- СЛУХАЧКА: "Да. Вапще. . . "Ваша бурна фантазія чи з чимось зв'язано?"
К: Нє, то зв'язано з конкретною людиною. Сашка Скрябін - то є наш колєґа, друг дуже близький, і перший альбом, який ми записували, чесно кажучи, то був найкращий поки що альбом зі "Скрябіна" за всі часи, він був самий серйозний і записаний повністю наживо, музика була заграна абсолютно наживо з тими барабанами і "Wermon'ами", ефекти робилися такими примітивними ревербераторами "Лєль", але то був альбом просто несамовитий, тобто в той час можна було дурити ним кого хочеш, шо то є якась західна група.
Р: Ти про Скрябіна розказуєш.
К: Та. І зводив його за мікшером при запису того альбому сидів Сашка Скрябін.
- А якою мовою ви співали?
К: Англійською, і переводили тексти на українську. Тобто в нас він був дубльований. Але спочатку на англійській, я тоді ще англійською мовою нормально оперував, бо вчився в спецшколі. І ми, власне, іменем Сашки Скрябіна, тобто його прізвищем назвали.
- СЛУХАЧКА: "Очєнь інтєрєсна. . . питання: "А ким ви хотіли бути в дитинстві?"
К: Така приземлена дуже постать - шофер на мусорній машині.
- А чому на мусорній?
К: Та мені хтілося, я йшов до школи, а він собі возився між домами на машині, мені так романтично то здавалося. . . Нє, на повному серйозі!
- СЛУХАЧКА: "Што. . . ."Скаскі" ваши. . . питання: "Чи користувалися ви "скаскамі" чи "лєґєндамі" при написанні текстів до "Казок" або то ваша бурна фантазія?"
К: Ну, то не є жодна бурна фантазія, кожна пісня - то є якийсь пережитий момент в житті, і здебільшого такі злі моменти. Злі - мається на увазі не прямолінійно злі, а просто в більшості погані такі пережиття, тяжкі депресивні стани змушують писати.
Р: Знаєш, після тої назви я зрозумів, шо ми дуже зручно попали, власне, назвою "Казки" на наші пісні. Вони завжди - саме казки. Казка - то щось таке як розповідь про життя, гіперболізована, і в якихось таких трошки інакших образах. Нереальних. Ось ми так само трошки гіперболізуємо, пишемо в нереальних образах, шоби якось на чомусь загострити увагу, розбудити людей - власне, ті образи для того і використовуємо.
К: Приємно з вами спілкуватися, хочемо вже в ефір сказати комплімент радіослухачам радіо "Нарт", шо інтелектуальний рівень слухачів того радіо набагато вищий, ніж в більшості київських радіо.
- Ну, а тепер від мене буде простеньке запитання: яку назву мала ваша перша пісня, якшо ви пам'ятаєте?
К: "Feel The Pain".
Р: "Чуєш Біль", вона, власне, тільки шо грала в реміксі, який зробив Шура.
- Це сама-сама перша пісня?
К: Та, ну вона не виглядала тоді так, вона була англійською мовою, десь на 10 хвилин. Цей ремікс - 95 року. А та називалася "Чуєш Біль", але була записана спочатку по-англійському, а потім вже на українській мові.
Р: "Feel The Pain" - і ще її друга версія існувала "Nobody fools me after".
К: Справа в тому, що в ті часи було дуже таке совкове засилля і ми не чули в собі впевненості, що можем написати тексти на українській мові, і писали їх по-англійському, а потім старалися перекладати, і так навчилися.
- А як у вас пісня народжується? Сам момент народження.
К: Ну, колись прийдеш подивишся. Тобто хтось сідає або всі сидимо в студії, пумкаєм шось, і тут якесь раціональне зерно. Нє, ну ми собі наживо шось там бамкаєм, якесь зерно ловиться, і там уже потім наростає навколо нього, а текст обов'язково пишеться після.
Р: Просто виростає такий емоційний стан. Знаєш, "кайф" - то таке загрубе слово: задоволення то від того, шо ти робиш шось і тобі то подобається, і від того задоволення в решті решт і народжується шось.
К: Та, а текст обов'язково пишеться після музики, бо я рахую взагалі, шо музику писати на тексти - то те саме, шо спочатку пошити костюм, а потім вродити людину для того костюму. Тяжко. . .
Р: Ну, то для тебе так.
К: Для мене! Я ж кажу - для мене.
- Зрозумів. А наступне запитання: яка ваша улюблена і найнеулюбленіша пісні з "Скрябіна".
К: В мене останнім часом. . . В мене завжди шось нове найулюбленіше. От, наприклад, ми пару днів тому заграли пісеньку "КЛЕЙ" (нагадуєм - 24 листопада 1997 року! - 00) - не знаю, піде на новий альбом, чи на реміксовий вона піде, але наразі вона мені найбільше подобається. А найменше, напевно, "НЕБО". З "Мови Риб".
Р: І ще "ТО БУЛО ШЕ НЕ ТАК ДАВНО" - а, її нема на "Мові Риб", здається? І "НЕБА" нема, здається?
К: На тій нема, на першому виданні є.
Р: Та, ті, хто зміг купити касету, яка вийшла ще в 1993 році, і потім її успішно піратували і "Студія Лева", і всі інші пірати.
К: То можна собі ті пісні звідтам стерти.
- Я заготував питання щодо зоряної хвороби, але я то сам зрозумів - я думаю, наші слухачі теж. Який з трьох альбомів, що видані, ви вважаєте найкращим?
К: Ну, останній, я так рахую. Тому шо все-таки там найбільше досягнуто, відшліфовано то всьо, шо ми хтіли, хоча я скажу з щирою відвертістю, що ми були до якогось моменту дуже ліниві і недостатньо все-таки працювали над тим альбомом в тій студії. Хоча відмазок можна знайти дуже багато: шо то є чужа студія, шо там чужий звукорежисер, що там. . . Там були всі умови, на "Нові", щоб працювати, але дійсно, та студія, якщо вона не твоя, і та апаратура, яка там стоїть, має на тебе якийсь дикий вплив, і ти не можеш з ним дійти до скутку на 80%, до успіху я маю на увазі. Так шо подивимся на той новий, який ми зараз робим, я на нього дуже великі надії покладаю, в тому плані, шо ми нарешті маєм своє і нарешті не буде на кого звалювати вину.
- Ну, що ж. Зараз давайте послухаємо "Татко хорий" (грає "Татко хорий"). Сьогодні з нами в студії команда "Скрябін". . .
К: Футбольна команда.
- Хлопці, пробачте. У мене тут написано. . . А, група "Скрябін"!
Р: Вибач, я тебе переб'ю. Тепер вже я договорю. Телефон: 4773258.
- Точно, і ми маємо наступного радіослухача. Добрий вечір, Олексій! ОЛЕКСІЙ: "Добрий вєчєр!"
С: Привіт!
- ОЛЕКСІЙ: "Я хатєл. . . питання: "Ви їздили, здається, в Німеччину?"
К: Мгм. В 91 чи 92 році. В Берлін.
- ОЛЕКСІЙ: "Чи підтримуєте якісь стосунки з ними?"
К: Ти знаєш, то є знов - продукт ліні, моєї особистої. Тобто ми знайомі навіть з лідером такої відомої групи, як "Camouflage", маєм навіть від нього подарок, самий перший наш подарунок в житті, такий серйозний - синтезатор "АКАІ", дуже класний. Вот. І ми - я особисто, по дурості своїй, дзвонив йому раз в півроку, потім раз в рік, потім зовсім перестав дзвонити, а потім, коли подзвонив, він поміняв свою адресу, і я без поняття, де його тепер шукати. В Берліні дуже багато є колєґів, які грають в таких другорядних, друголігових групах, німецьких. Тобто, першорядні - той же "Camouflage", я знаю, "And One", якийсь "Alphaville", а вони в другорядних таких, які знають тільки в Німеччині, а за її границями не знають. І то дуже багато берлінських, власне, груп, які складаються з дуже багатьох іноземців, тобто там німців як таких немає. І то дуже цікав люди, але мені якось в їхньому світі було дискомфортно. Мій колєґа Віталік Бардецький, який в "Рок-н-роллі" пише статті, і з ним, власне, ми. . . Головний редактор, та. Я його опустив трошки - "пише статті". Ну, для мене редактор - то статті пише. І він підтримує з ними контакти, їздить до Берліна дальше, а я, чесно кажучи, в їхньому товаристві себе дуже дискомфортно чув, і, напевно, то послужило основним моментом, чого ми з ними не підтримуєм контакти.
Р: Хоча, звичайно, вони просто страшно контактові люди, через то хоча б просто по-людськи варто було б відновити той. . .
К: Та, вони дуже контактні люди, вони дуже доброзичливі, і там хоча б такий момент, що в них можна було б у хаті жити по місяцю і з'їдати всьо, що він там накупив в холодильник, і ти від нього ніколи не діставав натяку, шо вже треба звалювати.
- Олексій, ти ще з нами? ОЛЕКСІЙ: "Штота. . . питання: " В кліпі "Казка" зняли не так, як ви хотіли?"
К: О, актуальне питання! Тут в студії зараз між нами є наша дуже добра подружка, Іра, власне, з Ужгорода, Іра Писарчук, і вона приїхала спеціально для того, щоб дознятися в основній версії того кліпа, яка буде, я думаю, тижня півтора. . .
Р: На наступному тижні. Тобто вона уже практично готова, залишилося дозняти, власне, пару кадрів, буквально.
К: Тобто, то, шо ти бачиш - то є така перша, пілотна версія того серйозного кліпу.
- ОЛЕКСІЙ: "Ясна, а вот. . . питання: " Чи знаєте, шо був фестиваль електронної музики в Палаці Спорту?"
К: О, дуже приємно про то чути від тебе! Я в перший раз про то чую. І хто там виступав?
- ОЛЕКСІЙ: "Там, вопщєм. . . (перелічує ді-джеїв). Питання: "Чи знаєте "Новий Світ"?"
К: Та, ясно. Чого нас не запросили? Я думаю, основна причина в тому, що ми ніколи не відвідуєм тусовки, на яких бувають більшість тих людей, яких ти перечислив, і, можливо, то якось. . . чому нас не хотіли і не хочуть там бачити.
- ОЛЕКСІЙ (розповідає про те, як фанєра з моніторів випереджувала залову).
К: Ну, то бувають такі моменти. Вони не винні, чесно кажучи.
- ОЛЕКСІЙ: "І паслєдній. . . питання: "Хто у вас музичний редактор вашої творчості?"
К: Значить, до останнього моменту ми використовували абсолютно готові тембри і звуки, що були на студії "Нова". На студії Іри Білик. Тому шо "Птахи" і "Казки" були записані там, власне. Зара студія наша власна, і навіть тими звуками, якими ми користуємося для чорновиків. . . Ми стараємся їх змінювати, шоб вони не були оригінальними звуками тих клавішних інструментів, які ми маєм. На рахунок використання семплів, я, взагалі, противник того, але, напевно, шо прийдеться прибігати до їх використання, в основному для барабанних лупів, тому шо вони набагато якісніше виглядають, ніж то, що набирається руками. Ми не вмієм ше обробляти ті барабани належним чином, щоб вони хоч були подібні на нормальні лупи. Хоча часом абсолютно випадково виходить якийсь такий свій власний той луп. . . Таке слово трошки грубе. Тобто дуже рідко таке буває, треба вчитися то робити. Тобто я є противник того. Ті люди, які себе називають страшними електронщиками і роблять музику на лупах, я не рахую то за якісь досягнення, бо складати лупи докупи може і якась дитина, знаєш, як "Лєґо" збирати. Тобто то не є абсолютно тяжко, справа тільки в тому, де ті компакти з лупами дістати.
Р: Нє, коли то робить ді-джей на дискотеці, прямо вживу. . .
К: Можливо, та, то є мистецтво. А ті, що то роблять в студії і потім видають то за свій власний набуток - то не є добре. Припустим, наша пісня "До смерті і довше", там використаний луп барабанний, і я, чесно кажучи, чую на собі якийсь гріх із-за того, шо ми той луп туди взяли.
- ОЛЕКСІЙ:"Ясна. . . питання: "Чого ви пішли зі студії "Новий Простір"?"
К: Ми звідтам пішли тому, шо нам запропонувала студія "Нова" контракт, і ми якраз пішли туда працювати по тому контракту. Чесно кажучи, на "Нові" в той час були набагато сприятливіші умови, щоби записати серйозніший альбом, тобто там по апаратурі все було на дві голови вище, ніж "Новий Простір".
- ОЛЕКСІЙ: "Проста. . . (Олексій розповідає, що особисто знає Шуру)".
К: Його, напевно, пів-Києва особисто знає! То є такий комплімент.
- ОЛЕКСІЙ (розповідає про дєнь раждєнія Ґєєна).
К: Його після того міліція забрала! Ну дивно, як він ще тих міліціонерів з собою не забрав в кафе, бо він людина така дуже контактна, і вони могли йому повірити.
- Дякуєм, Олексій. Скажу всім, що завтра команда. . . Ой, пробачте!
К: То вже хвороба. То вже всьо. Нє, ну така звичка у людини. Воно мене не коле, так що не звертай увагу.
- Завтра група "Скрябін" бере участь у "Шоу-рингу". Впевнений, шо ви переможете. Пропонуємо послухати класну групу "Скрябін". У мене невеличке прохання. Заспівайте шось наживо:
К: (Співає "Education" , Ростік підспівує. )
- Браво! Я хочу спитати: ви, здається, закопали свій альбом "Птахи" в Карпатах.
К: Три, я перепрошую.
- Три альбоми "Птахи"?
К: Тобто, їх закопуємо з актуальністю виходу. Останній був закопаний тиждень тому. Всі вже закопані, і на різних горах, тобто їх відшукати буде дуже тяжко, якщо там користуватися якимись геометричними прикидами.
- І через сто років. . .
К: Вже менше!
Р: Дев'яносто дев'ять з половиною.
К: Дев'яносто вісім.
- Ви так хочете з усіма своїми альбомами робити?
К: Ну, якщо не надоїсть в Карпати їздити. А туда не надоїсть їздити. Там дуже гарно.
- Кажуть, що пісня "Нікому то не треба" - приховане кредо "Скрябіна", Чи згодні ви з тим?
К: Ну, напевно - так. Я - так.
Р: Тобто в самій назві пісні "Нікому то не треба", хоча б в тій назві є дуже багато правильного.
К: Я поясню то інакше. Тобто, якщо вважати за "нікому то не треба" всьо нормальне, шо робиться на землі - я маю на увазі людей, які роблять добрі справи, але ніколи не вибиваються догори. Навіть той же Висоцький, який співав нормальні, потрібні тексти і виконував то дуже класно, розумієш, він здобув популярність хіба після своєї смерті. Тобто в той момент нікому то не було потрібно, щоб він був популярний, щоб його знали.
Р: Навіть не так. Його знають, він популярний, але нікому то не потрібно, щоби добитися того, чого він хотів у тому світі, при житті, розумієш?Тобто він хтів поміняти світ на краще, а то нікому, виявляється, не треба, люди хочуть жити в гадюшнику, в свинюшнику, в гамні ото. . . І ніколи не хочуть того міняти.
- Ви не боїтеся, шо ви почнете писати кон'юнктурну музику?
Р: Я боюсь написати, власне, таку музику.
- Як щодо випуску "Greatest Hits" або реміксів?
К: То під Новий Рік ми збираємся зробити, але часу лишилося мало, я з термінами дуже ненадійна людина, я який термін скажу з точністю, якусь дату, то абсолютно ніколи не виходить.
Р: Скоро - може, через місяць, може, через два, може, більше - з'явиться. То залежить від того, як піде робота. Тобто дуже важко прогнозувати.
- Будемо чекати. А вас фани не дістають? Я читав, що телефон ваш коштує 50 чи 100 гривень.
Р: Чули. Ну ті люди, що дзвонять по телефону і кажуть: "Прівєт, Росцік, раскажи мнє, пажалуста, што-нєбудзь. . . "
К: Ну, вони не мають шо сказати. Тобто дуже дивно, за шо вони дають гроші за телефон.
- І що ж ви їм розказуєте?
Р: Нічого. Я кажу, шо я не Ростік.
- А ви не маєте наміру організувати фан-клуб?
Р: У нас зараз організовується основний фан-клуб групи "Скрябін". Дивно, шо ти про то не знаєш, дуже багато людей про то вже знають. Київ-135, а/с 14 , то є наш адрес, і то є адрес, за яким можна вислати лист, в який треба вкласти пустий конверт, якщо ви хочете отримати анкету, і ту анкету ми вам вишлемо, і ви нам вишлете її назад, і ви будете зареєстровані в основному фан-клубі, а то всьо, що буде відбуватися з тим клубом дальше, то. . .
К: Скажи, з чого пішла та ідея?
Р: Ну, ідея пішла з того, що фан-клуб такої людини L.V. енд компані, який називається "Всеукраїнський клуб "Казка" захотіли, власне, зробити такий клуб.
К: Тому шо по Україні існує десь біля двадцяти фан-клубів різних, знаєш, і вони ніяк не могли контакту між собою знайти, а ми їм просто полегшуєм ту справу. Ми зараз маєм на базі "Таврійських Ігор" абонентську скриньку, і, власне, нею користуємся для того, щоб їх якось з'єднати. В Інтернеті у нас є серйозна веб-сторінка, своя власна, і дуже багато мейлів приходить з Штатів, в основному - якщо з-за границі, то з Штатів найбільше, і з України дуже багато приходить. Так шо у нас ше і такий зв'язок з фанами існує.
Р: Тобто ми б хотіли налагодити і самі той зв'язок зі своїми фанами, і між ними, і думаєм, що якийсь результат з того буде.
- Тепер у мене таке питання щодо пісні "Там, де мене лишили". Вона була записана вже після того, як ви почули альбом "Алтра" "Depeche Mode"?
К: Нє-є, то було до того! Тоді ж про "Алтру" ще. . . "Казки" публікувалися весною 1997 року. Ти, може, мав на увазі "Faith and Devotion"?
- Я мав на увазі останній альбом. Там така гітара іде. . .
К: Нє, нє. Ну, то "Депеші" в Лапонога здерли? Так? Лапоног на тій гітарі грав.
Р: Ти знаєш, ти зачепив дуже цікаву для мене тему останнім часом. Тільки в нашій країні існує така байда, як "О, бляха! То він звідтам здер, то звідтам!" Не може бути такого!
К: Його просто болить, і він собі нагадав.
Р: Мене болить, розумієш, нот є 7, звуків також дуже обмежена кількість, особливо в нас, ми не маєм в нашій країні технологій виробництва музикальних апаратів, ті апарати ми купуєм на заході і ті апарати є з запізненням від нових звуків, які, допустим, "Депеші" випробували і зробили на своєму альбомі - ми ті звуки будем мати роки через чотири на тих апаратах, які можна буде вже нам сюда продати. І не можна говорити, що хтось когось плагіює, то є просто тупа, дурна тема, музиканти. . . Шо, якщо хтось заспіває "З ранку до ночі", то вже ніхто того не може повторити?
- Я зовсім не те мав на увазі, я говорив про музичний вплив.
К: Музичний вплив - то так. Відносно тої пісні, страшний вплив "Depeche Mode" мав, але "Faith And Devotion". Не тільки "Депеш", але в той час, в той момент, коли ми то писали, я просто хворів під той альбом. Я його дуже довго доганяв, не міг в'їхати й ту зміну їхнього саунда, але коли в'їхав, то вже так надовго.
- Ми маємо наступного радіослухача. ЛЄНА: " Дякую, що ви піднімаєте українську естраду з дна. Як ви сприймаєте життя, яким ви зараз живете? Чи не заважають вам жити прихильниці?"
Р: Ми вже тільки шо про то говорили, ти, може, чула, і. . . Тобто, ті люди, які дзвонять, купуючи чи видурюючи десь наш телефон, чисто для того, шоб познайомитися особисто, бо мають якісь там свої особисті плани на ту тему, нас абсолютно не цікавлять.
К: Я мушу сказати такий комплімент тим фанам, які той "Скрябін" слухають, тобто то в більшості люди інтелігентні і інтелектуальні, тобто з них дуже мала кількість може підбігти на вулиці і дьоргати за волосся, або за шнурки, як роблять інші люди, або там за нову, або кидатися на шию. Тобто, наші такого не роблять. Там, ми можем перекинутися двома словами і йти собі дальше.
- ЛЄНА: "Напередодні Дня Конституції я бачила Ростіка на залізничному вокзалі. Ти стояв зовсім поруч, і мимоволі я почула з твоєї розмови, що фани "Скрябіна" трохи тобі набридли. Після цього я передумала попросити взяти автограф. Думка твоя не змінилась?"
Р: Ти маєш на увазі, шо ти хочеш взяти автограф?
К: Я тоді, коли говорив про то, я не матюкався, часом? Бо я матюкаюся. . .
Р: Ні, то я говорив. Ну, по-перше, ти ніколи не маєш права витягати слів людини з контексту розмови взагалі.
К: Тобто, якщо ти не чула його повністю.
Р: Та, тобто є такі журналісти класні і цікаві, які проводять інтерв'ю, які проводять інтерв'ю, а потім прости витягають. . . Міксують. Коли ти не то мав на увазі. Якщо зміксувати слова, то може вийти дуже цікаве. Можливо, ти просто ослухалася. Мені надоїли не наші фани, мені надоїли "фани", які бігають з такими грубими зошитами, і на сторінках написано: "Іра Білик", "Пономарьов", "Скрябін", "Ґрін Ґрей", і в усіх треба взяти автограф. . .
К: Тобто вони до тебе підбігають, не дивлячись навіть тобі в очі, підсувають тобі зошит. . .
Р: "Ми бачили тебе в тєліку і чули пісню "Птахи"", розумієш, тобто обов'язково треба взяти автограф.
К: До мене раз підбігла така кобітка і підсунула три зошити зразу, тому шо дві її подружки не могли прийти на той концерт, і вона засунула мені то, і я на кожному написав "OhYes" замість "Скрябін", і вона з тим побігла довольна. Так шо. . .
Р: А взяти автограф ти завжди можеш. Якщо тобі то потрібно, то мені то не тяжко, без проблем.
- Дякуєм, Лєно. Наш телефон. . . Дзвоніть, і задасте питання. . .
К: І тоді, можливо, він зміниться.
- . . . Футбольній команді "Динамо Київ", а зараз ми послухаємо їх пісню "Разом ми". 19 година. . .
К: І п'ять хвилин!
- Точно, і ми на хвилі "Нарт" радіо. І у нас у гостях. . .
К: А слухачі радіо "Нарт" не мають пейджера, з якого можна побачити годинник, до речі.
- Не будем про це говорити. Я хочу сказати, що група, саме група "Скрябін"! Добрий вечір. НАТАША: "Коли найближчим часом і де у нас будуть концерти?"
К: Завтра ми будем маленькою частинкою великого концерту в Палаці Спорту.
Р: 27 числа буде якась акція боротьби з наркоманами і хворими на СНІД. . . ("Шанс на життя" - 00)
К: Ми будем вилами з тими хворими боротися.
Р: Насправді, Sorry, шо ми так пожартували, то такий чорний гумор.
- НАТАША: "А ви думаєте перемагати завтра?"
Р: Перемагати? А нашо?Ми граєм музику, а не в футбол.
К: Ми вже застарі, шоб бавитися в якісь спортивні змагання. Тобто, якби треба було позмагатися на швидкість з'їсти морозиво, я б іще пішов, а в тому змагатися просто безсенсовно.
Р: Я не знаю, може, то занадто голосно і самовпевнено прозвучить, але особисто я переміг ще десь в 89 році. Коли написав свою першу пару пісенб.
К: Вони залишилися найліпшими на ціле життя.
- НАТАША: "Яке морозиво ви любите найбільше?"
К: Наше, совєтське. Тобто. . . Ще з тих часів. "Каштанка", знаєш.
Р: Ми тоді жили в Новояворівську, то маленьке місто, і там вибір морозива був невеликий. Там раз в тиждень воно було. Завжди, коли я попадав до Львова, на залізничному вокзалі наїдався морозива так, що в мене два місяці серед літа горло боліло.
- НАТАША: "А скільки ви можете з'їсти?"
Р: Наталя! Ну, десь, напевно, п'ять порцій.
К: Ну, якщо зрана встати, то десь, напевно, шістьорку. Нє, ну то жарт. Тобто, одну.
- Дякуєм, Наталя! (Ведучий невірно каже телефон.)
К: Нє, ну ти шось таке наговорив!
- Та, шоб набирали правильно. . . Чи не збираєтесь ви зняти музичний фільм на свої пісні?
К: Нє, ну ми багато чого збираємся зробити, а в кінці кінців то впирається в великі бабки, і я не впевнений, шо колись найближчим часом то дійде до реальності.
Р: То, шо би хотіли робити ми, воно не дозволяє відразу, одномоментно заробляти гроші. А люди, які там знімають фільми, чи роблять записи альбомів, вони, власне, розраховують на то, що вони зразу зароблять гроші. То є такий нормальний процес. А альтернативна музика взагалі в світі, я, чесно кажучи, так до сих пір не знаю, чи вона живе в тому світі.
- Ви вважаєте себе альтернативною групою?
К: Та. Все-таки та. Тобто, у нас є дуже багато людей в країні, які люблять хапати за хвіст ту людину, в якої шось получається в житті, розумієш? То другий аспект. І є багато таких музичних журналістів, які себе вважають музичними журналістами, що, послухавши одну або дві пісні з репертуару групи, яка записала їх сто, пишуть трактати в журналах, які вони рагулі і як вони не вміють того робити, і шо їм щось незаслужено дали. Я би бажав тим людям просто краще розбиратися в тому, шо вони роблять, тому шо я особисто - підкреслюю то ще раз - музичного критика ні одного не знаю в нашій країні, грамотного, всестороннього, такого, як хоча би в магазині "New Musical Express". . . В магазині - то в журналі, я мав на увазі.
- То був комплімент музичним критикам. . .
К: О! Маєш нормальні статті. . . (сміється). . . Купа друзів у тебе. . .
- Щодо проекту "Молотов Цванціш". . .
К: "ЦванціҐ!"
- "Цванціґ", пробачте.
К: Хоча, ну як правильно. . . Нє, "цванціґ" правильно по-німецьки, "цванціґ". То є проект в середині "Скрябіна", тобто "Молотов" - то є музика без ліміту, без всяких обмежень, то є всьо, шо з нас лізе поза "Скрябіном".
Р: Від хардкору до дискотні.
К: Від хардкору до дискотні - електронна музика.
- Я чув то востаннє десь два роки тому - а зараз?
К: Робиться. Вже робиться новий альбом, він буде називатися "СЕКС". Я боюся, взагалі, знову якісь прогнози робити, але ми дуже багато сподіваємся зробити в тому році. Тобто має вийти і панковий альбом, тобто, ми реактивуєм якусь свою панкову групу, тобто, збираємося тут троха диму напустити.
- Радіослухачі. . . (В трубці свист). Нема в нас радіослухача.
Р: Нє-нє, є, то просто свистіло.
- Та?Зараз вже точно нема. У вас нема бажання зайнятися власними проектами?
Р: Є. Власне, Андрій тільки шо про то говорив. Буде існувати група, моя - "Voice of hell", то я точно знаю. Буде існувати друга моя. . .
К: Ми реактивуєм "Спати", тобто то була студія, в якій було присутніх 15 людей і було 20 груп, тобто я з Ростіком були одна група, він з Шурою - вже інакше, і ми зробим собі ще інакше. Треба вміти бавитися в життя, не треба якось згущувати над собою хмари, яких нема. І так було якесь чорно-біле. Тобто. . .
Р: Я не можу обіцяти, що то всьо буде виходити на касетах і компакт-дисках компанії "НАК", але, власне, для того ми і збираєм свій основний фан-клуб, для того, шоб розповсюджувати між фанами ту всю інформацію, яку ми хочем, шоб люди чули.
- Радіослухач у нас уже є. L.V.: "Добрий вечір, найкраща в світі група "Скрябін"!"
К: Дякуєм! То не тебе тільки шо вибило?
- L.V.: Ні, ні!
- А як тебе звати?
- L.V.: "L.V."
К: Таке враження, шо ти слухаєш всі радіо одночасно, як у тебе то виходить? Скільки ти приймачів маєш вдома? Скільки? Один?
Р: Я мушу пояснити. Ми, як були завжди на радіо "Супернова", L.V. дзвонить туда, на "Радіо Столиці" - туда, вона за всіми радіо поспіває. Хіба. . . L.V., ти не встигаєш за нашими регіональними живими ефірами, ми тебе у Вінниці ше не чули.
- L.V.:" Тут таке питання. . . питання: "Від чого залежить розставлення пісень по альбомах?"
К: То є найприємніша справа, яку я люблю робити. Тобто пройшли вже довгі місяці того, як то придумувалося, писалося, зводилося, а потім самий приємний момент - порозставляти ті пісні, побавитися в такий "тетріс".
Р: Ну, звичайно, шось в тому є, в тому розставлянні. Я, чесно кажучи, не вмію того робити, от Андрій то вміє, він відчуває якесь. Він то робить. . .
К: Саня Скрябін найліпше відчував. Він дуже класно поскладав на "Казки", але воно не є так розставлено , як він то зробив, бо той листок, що він мені написав, я загубив і пам'ятав лише перші три. "До смерті і довше", "Татко хорий", "Разом ми". . . А далі я вже не знаю, як розставляв. То має значення, обов'язково.
- L.V." Я хочу сказати, щоби нам писали тільки нормальні люди, бо, якщо виявиться, що людина там кузьмонута чи шуронута. . ."
Р: Ага! Шуронута, кузьмонута!
- L.V.:" Ага. То ми таких людей. . . "
Р: Слава Богу, що роянутих нема, я тобі дякую!
К: Ростікнутих.
- L.V." . . . то ми таких людей зразу відсіємо!"
К: Я вас тільки прошу не топити їх в Дніпрі.
- Всім ненормальним, маніякам, психам, шуронутим прохання в фан-клуб групи "Скрябін" не писати. А в студії футбольна команда. . .
Р: Крафт, а ти в курсі, що футболісти - то такі троха накачані пацани?Ха-ха! Ти не зрозумів, у них щось з гумором завжди. . .
- У футболістів ще з гумором все в порядку, поки що. Наступне питання до вас таке:
К: Добре, що то не телебачення. І не футбольне поле.
- Взагалі, музика нью романтик - то для всіх чи лише інтелектуальних?
К: То дуже добре виявляється під час нашої програми "Клітка", яку ми на "Радіо Столиці" ведем, там де ми крутим дуже багато нью романтика, три години щонеділі, з 9 до 12 вечора, і, власне, контингент тих людей, що туда дзвонять, і обмежує коло тих людей, які тим цікавляться. То є, я рахую, процентів десь 5 з основної маси людей, які цікавляться музикою взагалі.
- Ви вважаєте, у нас буде неоромантичний бум, як на заході в 80-х роках?
К: У нас - нє. У нас абсолютно інакша економічна ситуація, в Україні. Мусить бути така криза, або такий всплеск, мусить бути такий прошарок людей, батьки яких дуже багаті, а от самі вони, діти, побачили таку бідність, і починають задумуватися. От ті люди якраз і грали нью романтик. Тобто "Депеші" - ти знаєш, як там ситуація виглядала, У них же ж батьки були - у Флетчера чи в Уайлдера, я вже добре не пам'ятаю, тато був дуже багатий. . . Він їм купив перший комплект апаратури, дуже дорогий. Розумієш? Але то є, власне, ті люди, яких зачіпає за живе, які не довольні від того, що вони багаті, в них дофіга бабок, вони собі написали, там, "Макарену, і їх стало ще більше, тих грошей. А вони поїхали по тому і подивилися, що йолкі, тут от нормально, а тут фігово - давай шось робити!
Р: Я з тобою не згідний на рахунок того, шо нью романтик не буде тут популярний, не буде буму.
К: Буму не буде.
Р: Я троха з тобою не згідний. Справа в тому, що всі роки існування Савєцкого Саюзу тут популяризувалася набагато дешевша музика і набагато менш відверта, тобто якась попса. І якщо якісь п'ять років прокультивувати відверту культуру, і люди то зрозуміють, то можна чогось добитися. Тобто, наші люди не сильно відрізняються від людей на заході.
К: А я в технологічному плані ще знаю, чого того тут не буде. Тому, шо нью романтик мав бум на заході тоді, коли появлялися перші синтезатори, перші секвенсори, електронні апарати, а у нас вони тільки появилися, і люди почали рейв на них товкти, або шось технове. "Тумца-тумца", яке з нью романтиком має дуже мало спільного.
- Я зрозумів, що ви до рейва не дуже гарно ставитеся.
К: Нє, до грамотного - нормально. Я ще раз підкреслюю, що я був в Берліні в клубі "Бункер", то є ультрахардкоровий клуб, там всьо валиться наживо і ді-джеї там луплять таке, що просто на вуха не нав'яжеш. Ми там з Ростіком. . .
Р: Вони там не називаються ді-джеї, просто своїми іменами: Маріна, там, знаєш, Лайберт. . . А не Ді-Джей Айс, Ді-Джей Мороз. . .
К: І ми там були якраз. . . Чекай, я просто скажу, чому я того не доганяю тут. Тому шо у нас не вміють того робити. Вони то видають за мистецтво, а мене то бісить. Я бачив, як люди то роблять, і вони робили то 5 років тому, і за ті 5 років тут ніхто навіть на кілометр не наблизився до того, як вони вміють то там робити. Я бажаю просто поїхати туда, купити собі ту візу, я навіть скажу у кого, і скажу, в який підвал зайти, щоб просто обламатися, розумієш, дурити людям голову тут. А то у нас уже ді-джеї тут до такого рангу.
Р: Думаєш, вони того не бачили, не їздили? Більшість тих, шо тут повилазили на гору, вони то бачили.
К: Я думаю, вони на відеокасетах надивилися.
- Це був комплімент, уже ді-джеям. Слухач. ОЛЕКСІЙ: "Чи завершили ви вже роботу над "Хробаком", чи побачимо ми його скоро?"
К: В наступному році. Дасть Бог, до осені він появиться. Я спеціально кажу "до осені", бо ми хочемо потратити на нього настільки багато часу, щоби не відчувати якогось піку і не робити шось задуже швидко, ніж на то відведено часу долею. Тобто треба, щоб він вийшов нарешті 100%-во зроблений, а не з якимись там доробками, за які можна потім жалкувати.
Р: Бо завжди, після виходу всіх матеріалів - і "Птахів", і "Казок" ми мали такий тягар на душі, шо все-таки щось не дороблено, а до того часу, як вийде, власне, "Хробак", я думаю, вийде, може, дві частини тих, власне, альбомів реміксів на наші пісні.
- ОЛЕКСІЙ: "Сподіваємося, що "Хробак" виправдає наші очікування!"
К: Дякуєм вам! Я забув ше сказати, що вже є десь близько сорока чорновиків - власне, в комп'ютері ми всьо тримаємо, в пам'яті - сорок чорнових пісень на той "Хробак", тобто вони будуть потім просто приймати участь в конкурсі відбору, деякі будуть відпадати. . .
Р: Мені аж страшно стало, я тільки шо усвідомив.
К: Нє, ну та - їх дуже багато.
- Тоді можна видати все!
К: Всьо ми видавати не будем, там буде дійсно такий жорсткий відбір, але пісні другого плану ми будем розсилати між своїми фанами, анкети яких ми дістанемо.
Р: Чекай, я мушу ще пояснити, що ті чорновики - то не завжди 100%-ні чорновики, то чорновики музичні, тобто там нема текстів, а з текстами - до чотирьох. . . Навіть менше.
- Як по-вашому, чому українська музика не набуває світової популярності?
Р: Нема технологій виробництва цієї музики. 100%-на відповідь на твоє запитання.
- А талант. . .
Р: Який талант? Наші люди навіть в дечому талановитіші, тому шо вони не використані ше зовсім в тому, а просто нема технологічної можливості. Студії, де записується той же ж "Депеш" чи Мадонна, чи Джексон, коштує не один мільйон доларів.
К: І воно ясно, що в кінцевому результаті воно десь на підкорку свій ефект має. Може, то на вухо ти не відрізниш від касети, яку з "Євростара" з лотка купив, але завжди чути західну групу і нашу, бо зовсім по-інакшому звучить.
К: І ще з другого боку, що лінь, тобто наша ментальність, така навіть не українська, а совєтська, коли за 70 років люди навчилися нічого не робити, а лінитися. І їм то нормально.
Р: У поляків та сама ментальність?
К: Та, та сама! Шо у них, совка не було? Абсолютно то саме! Французькі, німецькі валять на цілий світ, а ті всі совкові. . .
Р: Ми дуже сильно технологічно відстали, і ніхто не хоче прагнути до того, тобто є люди, які вже могли б забезпечити собі тут нормальну студію, купити, але їм того не треба, їм нормально в болотці.
- Ви прагнете світової популярності?
К: Нє, абсолютно. Я був там і я бачив, шо мої мозґи не здатні на таку річ, щоб там когось здивувати, за великим рахунком. Я надивився там на тих людей, які грають на вулицях, які грають в клубах маленьких, що вони в 3-4 рази вище за рівнем за "Скрябін" і вище набагато за багатьох, яких по МТВ показують. Тобто я зрозумів, що то є просто справа в щасливій зірці, то така людина, що там виросла, що мала там дуже довгі корені, глибокі. Там треба не то, шо жити, переїхати туда, от, ти завтра переїхав, записав альбом - і той альбом набув дикої популярності, то є міф. "Роксет" - то є один на мільйон, і вони навіть з капіталістичної країни.
Р: "Навіть не "Роксет", а "U2" більше.
К: Нє, ну вони жили там. Я маю на увазі когось з емігрантів. Треба мати там дуже далекі і глибокі корені, шоб когось там здивувати, треба просто догнати філософію їхнього життя - я її не розумію.
- Які ваші улюблені українські виконавці?
К: Я пропоную опустити ту тему, бо декого ми просто забудем сказати, і їм буде неприємно.
Р: І потім, на кожен день я дуже рідко слухаю українську музику. . . Радіослухача немає, він вирубився. Так от, опустити - то опустити, але з дуже великим задоволенням я прослухав останній альбом "Братів Карамазових". Просто фантастичний альбом. Я знаю, що Андрій просто не хаває таку музику, а я не настільки її люблю, але той альбом ну настільки професійно, власне, зроблений.
- Радіослухач! КАТЯ: "Я хачю. . . питання: "Як Ель Кравчук опинився в "Разом Ми"?"
Р: Ти знаєш, на матеріалі "Казки", якщо би ти купила колись компакт - на касеті тоже є - ти б побачила таку фразу: "Спеціально запрошені гості. Віталій Клімов - гітара в 11 пісні, Жан Болотов - клавішні в 6-й, Андрій Підлужний, Ангел - вокал в 1-й, Костя Тараненко - гітара в 2-й, 7-й, 10-й, 13-й, пісні, Ель Кравчук - вокал в 3-й пісні". То є ще не повний список, я не буду його продовжувати, дуже багато. . . Ми захотіли на той альбом позапрошувати друзів. Не знаю, чим було викликане те бажання, хотіли їх якось докупи збити, урізноманітнити. Але то була утопічна ідея. Ми чомусь думали, що ми зможем більше подружити наших виконавців між собою.
К: А Андрій, Ель Кравчук, був одним з запрошених колєґів, одним з тих, з ким ми спілкуємося там на кожен день. А то, шо він попав в "Разом Ми" - люди собі самі вибирали пісні, де вони мали шось заграти, і якось так вийшло, що всі вибрали різні. Дякуєм тобі!
Р: І кожен собі грав і співав, що він хтів, Ель Кравчук придумав там свій текст на французькій мові.
- Тепер - пісня "Годинник", як на мене, найкраща робота з "Казок". . . Ви так не вважаєте?
К: Я так не вважаю.
Р: Я так тоже не вважаю. Пісня дуже класна получилася, але я люблю практично всі "Казки", і є хіба одна пісня, яку я не можу слухати. (грає "Годинник").
- Чому ви так рідко з'являєтеся на телебаченні?
К: Ну, то у нас яка влада, таке і телебачення. Якщо з тєліка буде іти фігня, то фігово і буде, а якщо влада буде нормальна і повистрілює всіх рагулів, то в Україні все нормально і буде. Я маю на увазі тих, шо сидять на центральному телебаченні і сіють пургу. Якщо їх звідтам забрати. . .
Р: І поставити копати бульбу, а не так, як бабки 70-річні бульбу копають в селі, через два роки край-рай буде.
- А вас, до речі, на телебачення не запрошували вести якусь програму?
К: Ну, я пробував, але пожалів. То була "Бомба". Колись, на "1+1", була така "Бомба", і я пожалів про свої починання. По-перше, я готувався до неї не так, як хотів готуватися, було завжди дуже мало часу. Телебачення - то дуже відповідальна справа, якщо ти туда йдеш, треба мати відвагу, треба взяти на себе відвагу за то, шо ти там будеш шось говорити і шо ти там зробиш. Якщо ти то скажеш погано, то ти, може, перекреслиш тим самим працю багатьох людей, які робили добре декілька років, а ти за одну передачу перекреслив то тим, що дав якийсь бензин в руки якихось диверсантів.
Р: Ти диви, який ти став самокритичний! Ти згадай, як ти готувався до тої передачі, сюжети мали бути по п'ять секунд, а не 5 хвилин!
- Я думаю, ми маємо на сьогодні останнього слухача. ВАЛЕРІЯ: "Поясніть, як ви вчиняєте, коли у вас з якоюсь людиною розходяться уявлення про життя, на прикладі розлучення з Тарасом Гавриляком та "Новою".
К: Файне питання. Якщо би був конкурс питань - я би навіть за нього приз дав, як за найкраще. У нас не те щоби не співпадали якісь життєві принципи, а навіть наші погляди на нашу творчість, на то, шо ми робимо, не співпадали з поглядами агентства "Нова". І ми були ініціаторами розриву контракту, ми розійшлися з ними, а з Тарасом було зовсім інакше. Я - деспотична людина десь у душі, і я трошки інакше. . . не то шо трошки, я кардинально інакше бачу ті функції, які він мав виконувати. Тобто, йому ми завдячуємо абсолютно повністю переїзд до Києва і дуже багато інших речей, максимально багато. Але я після того, як ми сюда переїхали, і пробули десь рік, перестав відчувати прогрес в тих всіх діях, і то спричинило до того, що я практично його вигнав - грубе таке слово, але то дійсно було так. За шо трохи жалів, але я просто інакше сприймав ту роботу, яку він мав би виконувати. Але ми, слава Богу, зараз з ним колєґи, ми помирилися, він зара працює в "Табулі Расі", і ми нормальними колєґами залишилися, то, можливо, завдячуючи великодушності йому.
Р: А перша частина питання: чи ти поміняв би свої принципи в розмові з людиною, якщо б від того залежало в кінці. . . від якої залежить моя кар'єра. . .
К: А то залежить від мого настрою. Тобто я їх дуже часто міняю, за шо і шкодую, тобто я - людина настрою, тобто, коли я злий, я , напевно, не поміняв би, а коли я добрий і м'який, то, напевно. . .
Р: Нє, то ше залежить від людини і від самої розмови, тобто не завжди так. . . Якби мені пропонувалося факатися з підлітками якимись, я би, наприклад, ніколи в житті того не зробив. А якби шось інше. . .
К: Нє, ну шо стосується життєвих принципів, факатися з підлітками не буде. . .
Р: Нє, чекай, але від того типу твоя кар'єра залежить: тобі сказали "От, давай і. . . ми там тобі зробим всьо нормально.
К: Нє, ну то, може, одне з небагатьох. . . Якщо з кобітами, то ще, може , і пофакався б.
Р: Нє, ну я ж про пєдіків кажу. А бувають деколи випадки. . .
К: Кобіт-пєдіків не буває просто.
- Хлопці, про шо ми тут говоримо?
К: Про принципи життєві. І орієнтацію.
Р: А бувають випадки, коли дійсно можна не то шо змінити свої принципи, а схитрувати і. . .
К: Я знаю, як закінчити ту розмову і поставити крапку. Тобто, один з нас трьох може би і був здатний - може, навіть двоє, більшість, але завжди ті двоє послухають третього, що буде мати якусь тверезу думку і скаже: "Чуваки, ну то ж все-таки, знаєш. . . Зрада якась. Ми себе зрадили.".
- Ти себе маєш на увазі?
К: Нє! Тобто я маю Ростіка більше на увазі, ми з Шурою практично вже були пару раз на грані такої зради, але слава Богу, шо Ростік вернувся і поставив то на рейки.
Р: Ой, скільки цікавого я почув в ефірі радіо "Нарт"!!!
- Хлопці, я вам дякую! У нас була група "Скрябін" у складі Андрія Кузьменка і Ростіка Домішевського.
К: Дякуєм вам, дуже приємно тут у вас!
Р: І Шура астрально тут був.
- Як тільки з'явиться бажання зайти до нас в гості - заходьте.
К: Раз в півроку обіцяєм точно.
- Давайте послухаєм пісню "Коралі", якщо ви не проти.
К: Нє, за. Дякуєм вам за дзвінки, тримайтеся! (Грає "Коралі".)