Make your own free website on Tripod.com

ІНТЕРВ'Ю В ПОЛТАВІ радіо «Лтава» програма «Квадрат Успіху»

Занотував Сашко.


Н. Пряхіна:
- Нарешті в нашій студії з'явилась група «Скрябін». Привіт, хлопці! Що ви можете сказати у привітання нашим слухачам?
Р: Всім привіт! Ми раді, що приїхали, бо в Полтаві в перший раз. Всьо то почалося в маленькому містечку Новояворівську, звідтам я родом, і Кузьма там жив.
К: Так, жив, та народився у Самборі. Я жив у Новояво, і там, власне, і почали ми грати музику. Справа в тому, що нам добре дуже тягнуло польське радіо та телебачення, а в Україні був страшенний застій, то ми собі слухали і вирішили заграти щось подібне.
Р: Нам поталанило, що було багато класних людей, вони нам дали приміщення у Будинку культури – нашу першу кімнатку, що її ми назвали «Студія патологічної тиші». І там, в тому підвальчику, ми, власне, робили, що хотіли – починалося то з панк-року, і, власне, потім прийшли до «Скрябіна».
- Ви завжди цікавилися альтернативою, чи були ще якісь музичні захоплення?
К: Абсолютно всю нормальну музику я хаваю. Там в мене були бобіни – то там усе було підряд записано: і панки, і дискотекова музика, потім якийсь метал і в кінці «Депеш» чи шось подібне.
Р: Так, відносно «Скрябіна» ми завше то намагалися робити альтернативою, не пхатися в попсу, ми вважаємо, шо треба рухатись вперед з нормальними людьми, яких досить багато навколо жиє: «Грін Грей», «Табула».
- А чи мали ваші батьки відношення до музики?
К: Ростіків тато мав. Він був виконавцем досить популярного у 60-ті роки жанру – виконував частушки на сцені під музику.
Ш: Ще Кузьмова мама, в неї був фольклорний ансамбль, вони там навіть на конкурсах грамоти вигравали.
К: Так, а ще моя мама Шуру на фортепіано грати вчила. А ще вона їздила по селах і збирала пісні по бабах.
Р: Там дуже давні ті пісні, іноді одна баба в світі знає, вони ніде не записані, все з голови.
К: Так та бабка ото сяде, кави бахне і розповідає, а вона то записувала і потім обробляла.
- А як ви навчалися в школі?
Ш: Я закінчив школу на срібну медаль і музичну школу з відзнакою.
Р: Ну, то ще він може таке сказати, а я за восьмий, дев'ятий і десятий клас не зробив жодного домашнього завдання.
К: Ну, в мене якийсь такий прокол був, 8, 9 – то мав три, а всі решта 5 і 4.
- А як ви знайшли одне одного?
Р: Ну, то важко було не знайти – в нашому місті два будинки.
К: Ну, не два – чотири.
Р: Розумієш, то було містечко, невелике, всього десь на 20 000 чоловік, і вони всі жили у великих будинках, тобто тих будинків багато не було, і місто можна було за 10 хвилин перейти з одного кінця в другий.
К: Та була особливість – вся молодь ділилася на дві половинки: та, шо слухала поляків, і та, шо нє.
Р: По великому рахунку Андрій – то такий вуйко, який навчив мене з Шурою слухати нормальну музику. Він мені записав на бабіну «TSA» i «Lady Pank» – дві найпрогресивніші на той час польські контори, і я з того часу поїхав зовсім на тому пункті.
Ш: Та, я пам'ятаю, як я в школі скакав, доганяв «Lady Pank», а в школи там моя мама працювала, а Ростік мене в підвал тягнув на клавішах грати.
- Потім, я розумію, ви зібралися разом. . .
К: Розумієш, у підвалі, де ми грали, було море різних груп. Шура і Ростік грали в одній, потім ще окремо в різних, а я зовсім з ними не грав. І все загалом почалося з мавпування. Ми посули польський матеріал, який називався «Іч інк», на якому зібралося дуже багато різних команд, дуже різний стилістично, і вирішили зробити шось таке саме. Ми позбирали навколо всіх музикантів, що були, і просто група «Скрябін» – то єдине, шо з того залишилось.
- А що то за історія з групою «»Molotov Zwanzig».
К: Ну, то розумієш – проект, що втілюю я з Шурою, і він має в собі всю ту музику, яка стилістично виходить за межі «Скрябіна». Він не є конкретно рейвовим, джазовим, джангловим чи якимось іншим, то музика, яку ми граємо, але яка не є «Скрябіном». Він більш авангардовий, більш гострий, то ніби якийсь бруд із себе викидаєш, агресивна така музика.
- А от я дивлюся – хто ж у вас лідер в групі? Тут Андрій весь час відповідає, він такий комунікабельний, також і Ростік, а ось Шура сидить. . .
Р: Ну, він – то ніби такий тато.
Ш: Він тато, а ти – мама.
Р: Так, Андрій дійсно – ніби тато, він старший за нас і в деякій мірі формував світогляд – мій і Шурин теж.
- Часто ви мрієте?
Р: Кожен день.
- Чи є якась мрія, нереальна, якої ніколи не можна буде досягти?
Р: Хочу, щоб прилетіли інопланетяни і забрали мене з собою. Я з ними із задоволенням полечу.
К: Є приземлені, ну, щоб і сім'ї було класно, взагалі, і глобальна – щоб всі злі люди, всі козли взяли чемодани і звалили в один день – я просто був би в шоці.