Make your own free website on Tripod.com

«НА СЬОМОМУ НЕБІ». БЕРЕЗЕНЬ 1995 року, «Промінь», ПЕРШИЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ЕФІР ГРУПИ «СКРЯБІН». В студії – Кузьма, Шура і Тері.

Записано Сашком, занотовано Сергієм (м. Черкаси).


- Зараз Андрій Кузьменко, він же Кузьма, він же Пітон, Сергій Гера, він же Шура, і Тарас Гавриляк, він же Тері, він же менеджер групи – троє з п'ятьох учасників групи нам все розкажуть, і крапки над «і» розставляться самі собою. Скажіть, з ким із українських виконавців ви товаришуєте?І чи є якісь найближчі ваші друзі меред українських зірок?
К: Я би в першу чергу подякував би і відмітив Володю Бебешка, бо він, так би мовити, нас за руку привів на той перший фестиваль «Червона рута», і так, з того часу, у нас з ним якісь такі дружні відносини. Ну і з Вікою, ясно, бо він же ж чоловік Віки. Але Віка далеко, з нею тяжко зара товаришувати. А так, з молодших, Іра Білик, в принципі, ми також з її оточенням тісно спілкуємось: Жан Болотов – то її аранжувальник. Для нас взагалі є на кого рівнятися – то Бебешко і Болотов. А з таких, однопланових з нами груп, я знаю, «Hostilnia», «Іван Самшит» подобається, «ВВ», ясно, з рокових».
Ш: Нє, ну ми, в принципі, познайомилися ще з «Іванов даун» – група, вона мені тоже так подобається дуже сильно. Ну, а так, шоби товаришувати з ними, то ми нє.
(Грає «Най буде дощ». )
- Який з фестивалів вам найбільш запам'ятався, і саме чим. Може, там були якісь цікаві ситуації або історії?
К: То був другий фестиваль «Червона рута» в Запоріжжі. Запам'ятався він передусім тим, що я впав на фіналі в воду і співав пісню увесь мокрий. Там стояла велика така ванна, пристосована для гасіння пожеж на сцені, і я вже не мав часу і думав переступити через неї, бо фонограма вже почалася, але ноги шось роз'їхалися в різні боки, і я в ту ванну – одним словом, виляндував. Ну, і співав я вже мокрий. В Донецьку на «Вітрі зі Сходу», так ми всіх своїх колєґів на сцену взяли, і самий активний був Бард, хоч він не вмів ні на чому грати, але носився з рюкзаком на плечах, з гітарою, і чогось в рукавицях він був. Посеред літа.
- Я знаю, що ви ще дуже частенько виїжджаєте в села давати концерти. Розкажіть, як зустрічали вас дідусі, бабусі, чи в основному була молодь?
К: То не були села, то ми їздили по райцентрах Львівської області.
Ш: Військових частинах.
К: Там дідусів шось не дуже було багато, але раз ми були; був Всесвітній з'їзд українців, по-моєму, отута во, в «Жовтневому», то там самий молодший глядач, певно, мав років 70. То якраз ми мали можливість переконатися, шо вони наш музон шось не дуже сприймають. Я пару реплік навіть почув, не дивлячись на звук в колонках; я почув, десь з 4-го ряду, така бабка нормальна каже своєму чоловіку: «Петрусю, йди пити пиво – нема шо слухати».
- Що було, то було. Між іншим, їхня «Побєда-Транс» визнана 2-м шлягером в Україні, а сама група – другою за популярністю групою 94-го року. (Звучить «Побєда-Транс». ) Хлопці, чи багато у вас прихильниць, і чи не заважають вони вашій творчості?
К: Мені якось не особливо набридали, бо найближчі 2 минулі роки я ходив без переднього зуба. Так шо такому вандалу не дуже хотілося попадати на очі. По-моєму, всі прихильниці попадали на руку Шури. Він самий такий потенційно молодий мужчина.
Кор: Це правда?
Ш: Так, бувало, але, в принципі, прихильниці, вони читали майже всі тексти напам'ять, і то було приємно.
Кор: Серед "Скрябінців" один тільки Андрій заручений. Розкажи, будь ласка, як ти познайомився зі своєю дружиною? Яка вона?
К: Ну, така як ти, в принципі. Нормальна кобітка. Познайомилися давно, ше школі.Я не пам'ятаю, власне, як то було. Ми один до одного писали листи якісь незрозумілі, десь 8 років, напевно: і з армії, і коли вчився в Петрозаводську. Ми зараз читаєм, так сміємося з того всього, бо абсолютно ніякого натяку на одруження не було. А потім якось так зійшлися ближче і…
(Звучить «То для нас» і «Олля»)
Кор: Запитаю в Шури, які дівчата йому подобаються?
Ш: Ну, мені більше всього подобаються блондинки…з білим волоссям і з голубими очима, як можна так сказати. Це такі, ну, схожі на мою сестру, я її тоже дуже люблю, вона мені дуже подобається.
Кор: Тарас, менеджер групи "Скрябін". Тарасе, тобі які подобаються дівчата?
Т: Ну, мені подобаються більше руді, 1. 90 десь, в окулярах шоб були і зі скрипкою в руках (Кузьма сміється).
Кор: А чому зі скрипкою?
Ш: Тому шо не з баяном.
Кор: Скажіть, будь ласка, що для вас у житті значить кохання?
К: Я багато разів зостановлювався над тим, шо для мене є кохання. Так і не зостановився, ти знаєш 100% то, шо словами важко описати, але без нього нічого не буває. Без нього неможна нормально ні жити, ні шось творити. То якесь таке…неземне.
Кор: Тарасе, а ти?
Т: Я так само не знаю, в принципі, шо це таке - кохання. Мабуть, цього ніхто точно не знає. Я погоджуюсь з Андрієм, шо без цього якось жити…неможливо. Тобто життя втрачає сенс без кохання.
(Звучить L'amour Attack)
Кор: Скажіть, будь ласка, чи змінилося до вас ставлення ваших друзів, коли ви стали популярними?
Ш: Для мене, по-моєму, не змінилося.
К: Ми не робили ніякої шкарлупки, ми не відгороджувалися від них, постійно давали їм переписувати завжди, ну, все таке…в нас в Новояворівську, самі перші пірати то, по-моєму, звідтам пішли. Я навіть йду до своїх сусідів позичати касету з записами, бо я їх в хаті ніколи не маю. Вони мені з радістю дають. Ну, і так.
Кор: А ніколи не казали вам: «Ну, от, ви такі уже зірки»?
К: Куди там їм! Тим селюкам ше шось говорити.
Ш: Нє, говорили просто так по-приколу, а так, шоб серйозно, то…
Кор: А батьки як ставляться до вашої музики?
Ш: Я ліпше промовчу.
К: Батьки як батьки. Вони завжди рахують музику чимось таким несерйозним.
Ш: Моя мама, наприклад, цілий час мені говорить…
К: Ти ж казав, шо ліпше промовчиш. От і мовчи.
(Звучать «Птахи»)
Кор: А чим романтики займаються у вільний час?
Ш: Дивлюся телевізор. Слухаю музику приємну. То, шо мені подобається.
Кор: Наприклад, "Depeche Mode".
Ш: Так.
Кор: А ти, Андрію?
К: Я ше крім того люблю в теніс пограти. Але люблю вигравати. Все собі найду когось такого, шо в нього можна виграти. Але останнім часом шось не везе мені на таких партнерів. Я маю від того таке…як то називається…сатисфакцію, по-українськи. Ми з Шурою маєм потяг до творчості Мусліма Магомаєва і Едіти П'єхи. Ми коли мали перший семплер, мали пару платівок і семплювали їх з радістю для своїх перших таких спроб технових. Ну, то ми частенько собі наспівуєм з їхніх відомих пісень, шлягерів, ну, там може в одній пісні зустрічатися одна строчка і з П'єхи і з Магомаєма, але воно всьо в риму і якось так приємно слухається. З Едіти П'єхи, ясно, можемо заспівать. На «3-4», чи як? Нє, на «Чьортовом калєсє» ліпше Магомаєва.
Ш: Давай.
К: Три-чотири. (Співають)
«Ми на чьортовом кружилісь калєсє
Басіком би пробєжаться па травє, па расє…»
Кор: Це ж іншої пісні.
К: Ну, я ж попереджав. То ми ремікс зробили.
Кор: Взагалі, Кузьма із Шурою – великі любителі всіляких реміксів. Не лякають їх ні великі постаті Кобзона і П'єхи, а надихають, наприклад, пісні «Enigma». На оту, пам'ятаєш, де у кліпі все навпаки? То шо ж це було?
Ш: О, то був прикол.
К: Ну, ми з Шурою ремікс зробили, але то має вийти ше на відео. Просто, як відомо, в тому кліпі зображений старий чувачок, який скакає на одній нозі задом наперед. Тобто, Шура то вміє робити, так би мовити, в real-таймі.
Ш: Наживо.
К: Наживо, та. Ми з ним чуть-чуть змінили текст. Мелодія така (наспівує). Ну, ясно, всі ж знають, бо воно там 100 раз було. А ми, одним словом, зробили такий ремікс, ніби той дєд вдарився в ногу і скакає, бо в нього нога болить: «Ой, нога болит, ой, ой, болит…». Ну, і там, типу, нашо я камінь на ногу пустив, і нашо я його взагалі підкидав. Така от версія. Ту версію, певно, варто записати.
Кор: Які у вас плани на майбутнє, на тоді, коли?
Т: Планів є багато. Найперше, це б ми хотіли зробити сольний концерт, бо наразі ше "Скрябін" сольного концерту не мав в своїй історії.
К: Крім в райцентрах.
Т: Та.
Кор: А де на цей раз плануєте зробити?
Т: Перший раз це, напевно, у Львові. Просто ше дату не визначено.
Кор: А Київ дочекається?
Т: Я думаю, звичайно, наступним буде Київ. Ну, і от плануємо видати новий альбом на касеті. Вперше. Може, вийде потім на СD.
Кор: Ну, і на завершення скажіть шось нашим слухачам.
К: Багато є такого, шо сказати. Тільки не знаєш, чи не пожалієш про то, шо ти сказав. То ліпше ми промовчимо на перший раз. То, може, дасть бог, ше буде якось можливість.
Ш: Хіба, передати привіт всім своїм друзям.
К: О, дійсно.
Ш: Ті, шо нас слухають.
Т: Ті, шо нас підтримують.
Ш: Та, ті, шо нас підтримують в тяжку хвилину. Особливо Максу (сміється) з «Гарячого Компота».