ІНТЕРВ'Ю В ПОЛТАВІ радіо «Лтава», 11 листопада 1997 року
Занотував Сашко
Коржиков (ведучий):
- Вся група «Скрябін в повному складі приїхала сюди, вже вдруге в нашому місті, рік тому хлоп'ята працювали якраз на день Незалежності України на співочому полі. . .
К: Асфальт клали. . .
- Тоді група виступала на розігріві перед І. Білик, а тепер працює в нашому місті хед-лайном.
К: Тобто ми асфальт розігрівали, а Іра клала.
- Ага, точно, асфальт клали.
К: Одним словом, добрий день. Ми просимо дуже. Довго хотіли попасти на ваше радіо, і так з того всього почали молоти всьо, шо лізе на язик. Добрий день, ви раді, шо ви нас слухаєте?
- Хлопці в цьому році витримали свій перший хед-лайн в Києві, і взагалі на Україні надзвичайно мало колективів, які можуть від самого початку і до кінця утримувати увагу на собі, працювати хед-лайном, без будь-якого розігріву, такої собі солянки. Таких колективів в Україні, ну, може, 4-5, отже, «Скрябін» в цьому розумінні можна вважати супергрупою.
Р: Дякую
К: Ну ти зарядив, мені аж мову відняло на деякий час. Я червоний тут сиджу і потом вкриваюся.
Р: Ну, насправді то не так глобально. Ми концерти дійсно робимо одні, без усяких там розігрівів, без додаткових груп, бо вважаємо свою музику одним цілим, що не можна якось розбавляти. У нас навіть перерв між піснями нема, вони ідуть нон-стоп, паузи 3 секунди.
К: То якби була якась група розігріваюча, то не було б того настрою, який ми хочемо, щоб тут панував на концерті, і не хочеться той настрій псувати людям, які туди приходять.
- Де вам краще працювати – у великих залах чи малих клубах?
К: Тобто якщо ти маєш на увазі нічні клуби, то ми від таких виступів відмовились взагалі, тому що там панує атмосфера, явно не сприяюча нашій музиці, а наша музика не сприяє комфорту атмосфери тих клубів і тим людям, які туди приходять. Але найбільш комфортно ми себе почуваємо у таких невеликих залах, де вміщується 500-600 людей, тому що якась така аура панує в тих залах, знаєш, якась така комфортовість.
Р: Кожен концерт має свою ауру. Я хочу тут так добавити, тобто є ті зали по 500-600 чоловік, є наповнені людьми площі. . . то є різне. . . тобто ми отримуєм задоволення і від того, і від того. Ми готові виступати всюди, якщо є люди, які готові то слухати, от і всьо. В нічних клубах то не слухають, то ми там і не виступаєм.
К: Якщо чесно кажучи, то мене іноді обламують ті великі концерти, збірні, там, де багато груп, багато людей збирається, тому шо відчуваєш, шо є багато людей, які тебе не слухають.
Р: Особливо, знаєш, коли далеко стоять люди.
К: Так, далеко, особливо контакту немає.
- У нас вже, до речі, був такий випадок. Працювала московська команда «Парк Горького», ну, мабуть, і не змогли зустріти, тому що хлопці працювали на віддаленні, на стадіоні «Ворскла», а народ сидів на відстані 100-150 метрів.
Р: Ну, то є просто фатальна ситуація.
К: Вибач, що перебиваю, я якраз у Львові був за день до концерту «Парка Горького», і якась бабка йде стара, єврейка, знаєш, там така здорова афіша висить, біґ-боард, на вулиці. І бабка така прочитала – «Парк Горького»: «Йо-майо, падумать! Целій парк прівозят!»
- А тут приїхав цілий «Скрябін»! Хлопці, якось в журналі «Новий Рок-н-ролл» ви казали, що працюєте зараз над альбомом, де жодного живого звуку не буде, сама лише електроніка. Як на цьому етапі зараз справи просуваються?
Р: Ну, то Андрій хіба може таке сказати, так категорично, типу дурницю. Ну, то неможливо, то, знаєш, було більше чим викликано – що на «Казках» було багато живих гітар, живих звуків, ну, більше гітарних, бо ніяких більше не було, дуже багато гітарних, і через то була якась така мінімальна відраза на ті гітари, хотілося чогось такого більш електронного, розумієш – через то, видно, Андрій і сказав. Там буде мій бас, правда, буде. . . дуже змінений звук, тобто то не буде такий класичний бас, то буде нормальна примочка. Я собі купив «Zoom», має зумити нормально.
- До цього ви були в Харкові, в інших містах – це фактично у вас турне проходить?
К: Ні, то не є жодне турне, просто такі поодинокі концерти. Ми збираємось поїхати в такий більш-менш спланований тур, але він не буде називатися туром. Тобто то буде пара планових концертів. Ось, у нас сьогодні ідея зародилася, бо вчора вже почали поступати пропозиції, під Новий Рік на захід України.
Р: Ти знаєш, шо таке тур? То коли група півроку сиділа в студії, писала новий матеріал, придумувала сценічні образи, планомірно тим займалася, а потім оголошують: всьо, ми в турі, і від замовників приходять замовлення на концерти, і вони в тому турі можуть знаходитися стільки, скільки прийде замовлень на концерт. Ті концерти, які зараз робить група «Скрябін», нас не дуже задовільняють, в фінансовому плані – ми хочем екран, ми хочем шалені декорації, шоб то мало руки і ноги, розумієш, і, власне, коли ми знайдемо засоби, щоб зробити той концерт такий, як ми його собі бачили ще давно, з 89-го року, то тоді то буде називатися турне.
К: Просто ми вважаєм, що не треба називати речі не своїми іменами. В нас багато людей їздить на концерти, називає то великими турами, турне, розумієш, але то не є жодне турне, то концертні поїздки однієї людини.
- Як вам, до речі, в Харкові виступалось, то ж тут зовсім по сусідству.
К: В Харкові ми були не на сольному концерті, ми були на «Червоній руті», але концерт був, чесно кажучи, дуже класний, тобто «Зінтеко» там, певно, привезло всю свою апаратуру, ще й в сусідів позичили, бо було дуже багато, там вікна тріскали від того звуку. Ну, і, по-моєму, людям нормально було, тому що людей дуже багато було на площі.
Р: Маю трохи іншу думку. Звуку було дуже мало, тому що мали привезти ще додаткових 40 кіловат, що мали стояти з того боку площі, тобто той звук, що був, трохи здувало вітром, і люди, що стояли посередині площі, вже дуже погано себе почували. Але концерт дійсно був фантастичний, і я дуже рідко бачив такі маси народу на концерті, то в Києві на свята зазвичай збирається маса народу – і в Харкові теж була така. . . демонстрація. Дуже класний був концерт.
- У вас зв'язки з Полтавою існували, скажімо, до того, як ви з'явилися тут вперше, мається на увазі приїзд в одній обоймі з І. Білик?
К: Ні, більше до того ніколи, хіба що листування з фанами, тут є багато людей, які пишуть нам листи. Привіт усім, якщо вони чують!
- Ну, звичайно, що єсть! Вже є дзвінки в приямий ефір. Ало! Ми вас слухаємо. ПЕТРО: «Мене звати Петро. Я виграв недавно квиток на ваш концерт. А ще вітаю Кузьму з народженням дочки. І у зв'язку з цим перше запитання: як ти вважаєш, Кузьма, а чи буде твоя дочка в майбутньому одним з представників української естради?
К: Я думаю, вона буде критиком, якщо вона піде поближче в ту течію, до шоу-бізнесу, то скоріше я буду настроювати її на то, щоб була грамотним критиком. Я поки що критиків нормальних не знаю в Україні.
- ПЕТРО: «ОК, добре. Ще питання: а чому не з'являються кліпи в інших передачах, окрім «Хіт-Фабрики», наприклад там «Територія «А»», «Національний хіт-парад» чи ще якісь?»
К: Чому зе з'являються? Справа в тому, що той кліп, який йде по СТБ в програмі «Хіт-фабрика», він був, власне, знятий каналом СТБ і він там буде крутитись визначену кількість часу, скільки він зможе протриматись в тому їхньому хіт-параді, а після того вони пообіцяли віддати його іншим, тобто вони мають таку собі прерогативу на той кліп.
Р: Ексклюзив.
К: Так, ексклюзив. Пока, Петро!
- Пам'ятаю, Андрію, ти якось скаржився, що від Новояворівська до Києва шлях у групи був порівняно короткий і з цим, звичайно, були пов'язані проблеми автоматизації і якісь мовні бар'єри, так як Київ – наполовину зрусифіковане місто, все ж таки. У зв'язку з цим – ви ж уже не перший рік живете в Києві, чи не матиме місце втрата оцього, тобто, новояворівського акценту, завдяки якому ваші пісні мають такий колорит?
К: Я за день більше, ніж з Ростіком та Шурою, ні з ким не розмовляю.
Р: Навіть, знаєш, мені так здається, що Київ скоро втратить свій київський акцент. Дуже багато говорять словами, впровадженими з концертів, тобто тим, що Андрій говорить, зараз розмовляє ціла «Територія «А»».
К: Так, дійсно, і навіть від деяких слів зі свого сленгу мушу відмовлятися, бо багато людей їх перейняли.
- Ще один дзвінок. МІРА: «В мене таке запитання: які у вас улюблені зарубіжні виконавці?»
К: Назву п'ять, щоб не говорити тут дві години: "Depeche Mode", "The Сure'' і ще дам шанс тим двом хлопакам сказати, ну і «Eurythmics» теж, мабуть, тобто всі представники напряму нью-романтик. З панк-року слухаю «Exploited». Та в кожному стилі є від 5 до 20 представників, яких я слухаю. Всю добру музику я не стараюся розділяти на стилі. Ділю на добру і погану.
- Повертаючись до мого питання. А чи не боїтеся ви, що з вашим акцентом почнуть говорити ведучі якогось консервативного українського каналу, УТ-1, наприклад?
К: Ні, бо в переважній більшості ті люди не володіють українською мовою. Вони користуються мертвою мовою і тим відвертають людей від національного телебачення.
- У нас ще дзвінок. АНЯ: «Добрий день! В мене таке запитання до ВСІЄЇ ГУРТУ «СКРЯБІН»!!!!! – Я хочу запитати, якщо вам скажуть, що українська музика нікому не потрібна, що всі слухають російську, як ви відреагуєте, як будете боротись за свій внесок в українську естраду? Чи ви відступите?»
К: Я візьму ту людину і приведу її до редакції, куди приходять листи від фанів своїм кумирам, яких до української музики можна зачислити. І ті ящики, що ми у себе маєм на студії – навіть нічого не бууду говорити, най прийде подивиться.
- АНЯ: Дякую, я так і знала, що ви так відповісте. До побачення!
С: Дякуєм і тобі!
- От ви говорили, що ви слухаєте польську музику, і, по відгуках в пресі судячи, вас в Польщі так само добре сприймають.
К: Ми ж в Польщі не виступали!
- Перепрошую, мабуть десь закралася помилка.
К: Єдиний виступ, де ми виступали за кордоном – то в Берліні, в 1993 році, по-моєму, на фестивалі. Ну, я так думаю, що наша, і російська, і загалом східноєвропейська музика не буде нікого на заході цікавити. Хто зна, скільки років, поки технологія роблення тої музики буде наближена або така сама, як в них. Хоч яка геніальна то була б музика, але в студіях сидять звукорежисери, які не знають, що крутити, або не мають що крутити на записі. А я зайшов там на студію, всьо то побачив і зрозумів, що нам до того ше дуже далеко, ще за мого життя ми їх не наздоженемо.
Р: Якщо порахувати, то найліпша студія, що є в Україні, може коштувати 80 тисяч доларів.
- А у вас немає планів записати якісь свої речі на заході?
К: Нам то пропонували, коли ще були в Берліні, лідер групи "Camouflage", відомої у 80-ті німецької неоромантичної команди, Хайко Майле. Він хотів зробити ремікси на деякі пісні. Але ми вирішили, що він – людина зайнята, і не варто йому заважати працювати. Якби ми щось і зробили, то за великим рахунком нічого б не змінило. Ми не збираємося прориватися на Захід – там і без нас груп вистачає.
- То ви навіть не плануєте зарубіжних гастролей?
Р: Ні. Ну, якщо запросять, то відпиратися ми не будемо, але самі такого не плануєм.
К: То, знаєш, ніби якісь чукчі вирішили зробити гастролі по племенам Африки.
- Є ще один дзвінок. ТАНЯ: «Дуже схвалюю вашу відмову від участі у «Пєснє ґода», і хотіла б запитати, як ви ставитеся до виконавців, які згодилися там співати?»
К: Нормально. Просто люди хотіли заспівати разом, а ми з ними нє. Ставлення як було, так і лишилось.
- ТАНЯ: «А ще, кажуть, що українські виконавці виступають безкоштовно, а російським платять гроші – ви щось про то знаєте?»
К: Так, дійсно, українські безкоштовно, а щодо російських вірю, та стверджувати не буду, бо не бачив момент передачі грошей.
- ТАНЯ: «Отака справедливість. . .»
К: Так, тільки тим, кому заплатили, тепер ходити в бронежилетах.
- Ну, то так, можливо, тому, що наші українські артисти були поставлені на розігріві перед російськими хед-лайнами.
К: Ну, може, і не так дискримінуюче, але та атмосфера нам не подобалась, і ми там не були.
- Тепер ще запитання. Наближаються вибори, розумієте. . .
К: Так що ж тут неприємного?
Р: На виборах для реклами буде потрібна допомога музикантів, відбувається явище попадання грошей в сферу культури. Бо по-інакшому вони туди не йдуть. А там вони з дач, кишень переходять в апаратуру, сцени, концерти і всякі інші корисні речі, і в тому немає нічого поганого, єдиний неприємний момент – шо можуть прийти якісь фашисти, купити всіх артистів і з тим зробити собі шалену популярність. Але сподіваюсь, що всьо буде добре і пройде спокійно. Я в політиці шарю дуже слабо, але вважаю, що має бути та влада, при якій в країні буде найліпше, зокрема і президент Кучма має бути довше, щоб шось дійсно змінилося.
- Так, ще дзвінок. «Добрий дєнь! Как ви щітаєтє, какъ наша публіка будзєц рєаґіраваць на ваш канцєрт?»
К: Я думаю, шо так само, як і все на наших концертах, тобто наші концерти слухає одна і та сама публіка, я не маю на увазі, що вона переїжджає з міста у місто, але нас слухає певна аудиторія, яка сприймає то завжди однаково.
- «Правда? А єщьо можна вапросъ? Пачіму вашєва кліпа давно нєц в «Цєріторіє «А»»?»
К: Ну, то є специфіка тої програми, вона нас не дуже задовільняє, не знаю, чи доречно то ми з ними товаришуємо – ось вчора були на ефірі, нам присилали по пейджеру запитання. . .
Р: «Територія «А»» не дає нам надії, що щось зміниться на краще, вона стоїть на одному місці, не рухається. Але то не чесно з боку тих людей, що сидять перед телевізорами і чекають на кліп. . .
К: Так, ми поставили перед собою занадто багато пересторог.
Р: Я думаю, що скоро з'явиться той кліп.
- Якщо ви згадали вже виступ у Берліні, то розкажіть трохи, як то було.
К: Було класно, то був збірний український концерт, на якому виступали «Мертвий півень», «Плач Єремії» і ми. . . і ще Анжеліка Коршинська. Німці взагалі дуже розкомплексовані люди, і їм все пофіг, в принципі, вони напилися пива і танцювали, шо ледве той клуб не розвалили. .
- А яка доля вашої «Побєди»?
К: Їх було три, то довга історія. Ми її купували замість квитків на поїзд, тобто було дешевше купити її і бензин і там лишити, ніж квитки на 4-5 чоловік.
Р: Вона коштувала 200 доларів.
- Дзвінок. «Дякую, що ви приїхали до нашого міста. Розкажіть, будь ласка, яка у вас була мрія в дитинстві!»
К: Я уже, чесно, не пам'ятаю. А може, щось було таке тупе і плоске, шо соромно розказувати.
- «А в Ростіка чи Шури?»
Р: Я любив їсти згущенку. Ніяк не міг наїстися. То коли був малий. Тепер же втілюю іншу – я дико люблю щось міняти навколо себе і, здається, що чогось досягаю в тому.
Ш: А я хтів спочатку бути пожарним, а потім як всі – космонавтом.
Р: Ага, в космосі пожари тушити.
- Шура, ми з тобою не говорили, ти весь час в тіні був, на тобі, рахуй, лежить основне інструментальне навантаження в команді!
Ш: Так сказати. . .
- В тебе бувають такі моменти, що тобі здається, що твого інструменту тобі не вистачає, дискомфорт. .
Ш: Та нє, головне – шоб на студії була гарна обстановка, а апарата вистачає, треба тільки вміти створювати атмосферу, де ту музику писати.
Р: Він ще купить пива з хот-догом, і тоді всього вистачає.
- Ти найспокійніша людина на сцені.
Р: Ти ще не бачив, шо він буде сьогодні витворяти.
К: Нє, то найспокійніша, дійсно, людина. . .
Р: . . . і найдобріша.
Ш: Ми всі в чомусь спокійні і в чомусь ні.
- Скажи, а в тебе ніколи не було бажання. . .
К: Повіситися.
- Ні, не про те, ввести якісь зовсім нові інструменти?
К: Ну, то справа грошей. . . давай, послухаєм телефон!
- Так, звичайно. «Добрий день! В мене питання: в якому році ви вперше вийшли на сцену?»
К: То було в 89 чи 90 році. . . Разом. . . у 89-му.
- «І які були відчуття?»
К: Змішані. То був концерт нашої студії «Спати» новояворівської, і кожен грав як мінімум в п'ятьох групах, «Скрябін» вийшов як «Скрябін» останнім, а до того я вийшов як вокаліст у трьох панкових групах.
- «Ви сильно хвилювалися?»
К: Та там на хвилювання не було часу. Шура відак дивився в барі, то було тоді дуже модно, і спізнився а концерт, і концерт із-за нього спізнився на півгодини. Ростік бігав, шукав Шуру.
Р: То ти трохи переплутав. Мав бути першим виступ панкової групи, де ми з Шурою вдвох грали. І вже люди, значить, чекають, вже оголосили – нема Шури. Я попросив хлопця одного там, Андрія, піти пошукати. Він прибігає: Шура сидить в барі,дивиться фільм, каже – зараз прийде, фільм вже закінчується.
К: Дуже спокійна людина. Ну, а якщо про хвилювання, то було. . . Мене там трясло, як на електричному стільці.
Р: Так, справжній артист на сцену без хвилювання не виходить. Ось мій тато, тридцять років виступав і до останнього концерту хвилювався.
- То в вас музика – то спадково!
Р: Так. Та і я вважаю, що кожна робота має якийсь процент хвилювання, то хіба що на тракторі їздити не треба хвилюватись.
- Я от не знаю, до якої музики вас відносять, але я все ж таки більше розумію вас як рок-командую
К: Вітаю, то цілком нормально і є ознакою того, що ти трохи схожий на нормального музичного критика.
Р: Взагалі, в усьому світі нью-романтик відносять до рок-музики.
- Добре, є ще дзвінок. МАРІНА: «Какіє украінскіє іспалніцєлі вам сімпатічьни?»
Р: Симпатичні як жінки?
- «Нєт, в іх творчєствє. . .»
К: «Табула», «Грін Грей», Пономар, Білик, Могилевська, «ВВ».
Р: Мені останнім часом дуже захавалися «Брати Карамазови».
К: Так, «карамази».
- «А с кєм ви дружітє?»
К: На рахунок дружби, тут гірше – ми тримаємося окремої калюжі в тому всьому морі.
Р: Так зараз мабуть всі роблять, доки працюють.
К: Так. Товаришуємо з «Табулою», Білик, Могилевською, Петриненком.
- То ти маєш на увазі, що в кожного музиканта свій внутрішній стиль?
К: Та нє, то так само, як сусіди на площадці: або дружиш, або не дружиш, хоча всіх знаєш, то залежить від людей, а не від музики.
- Які у вас стосунки з «Грін Греєм»?
К: Нормальні. Ноу комментс. О, ще дзвіночок!
- «А яке у вас хоббі поза музикою?»
К: Донедавна було добре попоїсти. Але раз виступав у Криму, в Артеку, подивився у дзеркало і впав у обморок, відтоді у теніс граю.
Р: Дуже люблю подорожувати.
- А що до Шури?
Ш: Різне.
Р: Різне – то значить жінки.
- «Ростік, а що ти любиш готувати більш за все?»
Р: Все, але останнім часом полюбляю шатобріану, то є м'ясо в крові. Правда, важко в наших умовах то приготувати.
- «А чи є у вас якийсь талісман чи річ, з якою ви ніколи не розлучаєтеся?»
К: Є в мене пластмасова риба, в машині вожу з собою, колись давно подарували, вона вже страшна, але поки що їжджу, всьо ОК.
- Традиційне чоловіче питання: які жінки вам подобаються?
Р: Красиві і мудрі.
К: Я про то можу до ранку говорити, але спробую коротко – для нормального чоловіка. Не має бути важливою зовнішність жінки, вона має бути сексапільною, то вже залежить від неї, вона має приваблювати чимось – або розумом, чи внутрішнім світом, якщо не нагородив бог красою, а якщо всьо в комплексі, то можна падати і ззаду лізти на колінах. Природа – то є природа, і не треба з нею змагатися.
Ш: Треба, щоб було почуття гумору і не казала зайвого і дурниць.
- Скажіть, як ви відреагували на те, що потрапили на «Таврійських Іграх» в номінацію «альтернатива»?
Р: То був шок, чесно кажучи.
К: Але дуже втішило. Тобто воно нам принесло багато клопоту, але ще раз повторю, що та музика, що ми граємо, в світі відноситься до альтернативи, тобто до рок-музики.
- Що сталося з менеджером? Раніше з вами був Тарас Гавриляк, так?
К: Зміна пов'язана скоріше з моїм характером. Ми з ним колєґи, знаходимося в нормальних дружніх стосунказ, ходим в гості один до одного, просто я собі уявляв по-іншому його роботу і не сприймав то, як він ту роботу виконував.
- А хто зараз тим займається?
К:Так – Ростік, а також Володя Лучкін з «Таврійських Ігор», він наш концертний менеджер.
Р: Підписали контракт з «Таврійськими Іграми», зараз закінчується ремонт в приміщенні, де буде наша студія і буде писатися «Хробак».
- Хлопці, ви часто буваєте на батьківщині?
Р: Андрій – часто. Він любить їздити. Я рідко. Хочеться частіше.
К: Видно, не дуже хочеться, якби хотілося, сідав би зі мною і їхав, я дуже люблю їздити.
- Так, часу вже немає, маємо останній дзвінок. «Вітаю вас. Дякую за то, що ви приїхали до Полтави. Я вас слухав від початку інтерв'ю – поздоровляю, ви не ідіоти, а люди з мозґами і вмієте мислити, і таке запитання:яка ідея рухає вашим творчим життям, яка мета вашого творіння? І чи не сумуєте ви з приводу розпаду групи «Брати Гадюкіни»?
Р: Дякую вам.
К: Приємно чути таку оцінку з вашого боку, і почну з другого. Дуже сумуємо, бо то була перша українська група, яка шось змінила, і після них то пішло просто. А ідея дійсно є, може, банальна – шось змінити, щоб добрішого було більше, а злі купляли білети і їхали на Аляску, грубо кажучи.
Р: Життя і полягає в боротьбі добра і зла.
- Ви дійсно вважаєте, що можете щось змінити?
К: В тому-то і полягає мій основний песимізм. Зло робити легше, ніж то, що ми робимо. І дуже слабо воно всьо міняється. Є надія, що якісь люди збоку то всбо підтримують, підхоплять, і разом легше то всьо зламати.
- В мене тут виникло ще одне запитання – в ваших піснях взагалі багато птахів. Що для вас є образ птаха?
К: Птах – то є символ легкості і незалежності. Та я не хтів би бути птахом.
Р: Психологія птаха мені дуже подобається – тобто літаєш зверху, аналізуєш і маєш пофігове відношення до всього того. Я літаю і мені нормально. Він не приймає участі в усьому земному.
К: Так, вони не мають на собі бруду. Вони, мабуть, єдині на землі істоти, які не зробили нічого злого.
- Надзвичайно вам вдячний за візит.
К: Так, ми вже маєм бігти, за дві години концерт, треба ще з апаратурою розібратися.
- Добре, все. До зустрічі на концерті!
К: Всім па-па!