НОВЕ ЖИТТЯ#10

... Знаємо, знаємо – ми багато наобіцяли і майже нічого не виконали. Та ви маєте нас зрозуміти, адже обставини нашого життя не дали нам навіть вільно дихнути. Та й затримувати газету далі було просто неможливо. Отже, знайомтеся НАМ 10 НОМЕРІВ! Крім того, НАМ 1 РІК! Непоганий привід для того, щоби сісти і добре подумати: що ми робимо? Кому несемо нове життя , а кому не приносимо нічого корисного? Рік тому ми мало думали про це. Була ідея: нагадати людям про найбільшу, найрадіснішу “Скрябінську” подію в рамках річниці зеленого туру. Але за цей рік ви – ваша увага, ваша участь, ваше схвалення і критика – дали нам стимул до розвитку, бажання ставати кращими і робити справді варту уваги газету. Вибачайте, що не влаштували обіцяний розіграш призів і не випустили збірку віршів. Неодмінно зробимо це – адже колись має прийти час, коли 24 годин на добу вистачатиме на все. Наразі ж дякуємо всім нашим ДРУЗЯМ, що взяли участь у створенні цього випуску: написанням матеріалів, ідеями, підтримкою. Багато хто відгукнувся на статтю з запропонованими темами – надіслав матеріали. Тому цей номер буде насичений рубриками, яких поки не було – тут буде і розповідь про віртуальний сольник і асоціації і сценарії… Спасибі вам! Зараз важкі часи – як для групи “Скрябін”, так і для скрябонутих. Тримаймося разом! Все буде добре.

МИ ВСЮДИ... НАВІТЬ В ІНТЕРНЕТІ

З цього, ювілейного, десятого номера “НОВЕ ЖИТТЯ” здобуло “подвійну прописку” – тепер його можна читати і в Інтернеті. Відтепер, якщо все буде ОК, наша газета буде доступна і для тих людей, що вони за якихось причин ніяк не можуть отримувати її матеріальною поштою.

В нашій установчій газеті “Дах Рухається – Нове Життя” була вміщена розповідь про “Скрябін” в Інтернеті та способи його видобування та використання. З тих пір минуло більш ніж півроку... Активність фанів на офіційній сторінці тимчасово досягла апогею і впала до нуля. Напевно, всі вже знають про бурхливу дискусію навколо “Спатанки”, де одні люди (себто ми) відстоювали право “Скрябінів” писати те, що їм до вподоби, а інші (не будемо називати імен) стверджували, що “Спатанка” є примітив і деградація, і що “Скрябіни” ображають нею бога... Дискусія з'їла багато часу і емоцій, чи не кінцево розчарувала “Скрябінів” у їхніх фанах (а хіба будуть вони розбиратися, хто там з нас добрий, а хто злий?), а нас наштовхнула на таку ось думку: чи не час створити в Інтернеті сайт виключно для потреб скрябонутих? Де можна буде отримати, прочитати, дізнатися все найважливіше і найсвіжіше?

У створенні веб-сторінки ключову роль відіграла людина на ім'я Karol. Він взяв на себе всі турботи про практичне, так би мовити, фізичне оформлення сайту, лишивши на нас тільки “наповнювач”. Сайт існує вже близько місяця, але наразі не є досить повним. Але це – справа часу. Вже зараз до розділу “Новини” щокілька днів надходять найсвіжіші звістки про “Скрябін” та життя скрябонутих. У розділі “Фани” ви можете залишити свої координати для зв'язку, листування та обміну, а також знайти когось іншого для того ж самого. В розділі “Історія” вам помуляє очі наразі той самий, що і раніше, наш витвір – але це не назавжди, у нас є серйозні плани продовжити написання історії “Скрябіна” з того місця, на якому загальмувала попередня. У розділі “Форум” можна висловити свою думку, почитати думки інших і отримати більш-менш оперативну відповідь. Розділ “Лірика” містить наразі всі віріш Ростіка – згодом буде доповнений текстами пісень. У найближчому майбутньому сайт суттєво розростеться.

Адреса нашого сайту в Інтернеті наступна: http://skryabin.tripod.com – заходьте на вогник!

А зайшовши, не забувайте писати свої міркування щодо сайту, чого б ви хотіли там бачити більше чи менше, що варто було б додати. Ми чекаємо!

ПРОХАННЯ ДО ЛЮДЕЙ. Зараз для сайту компілюється перша в історії ПОВНА дискографія “Скрябіна”. ПРОСИМО вас надіслати нам відомості про музичні збірки, в які були включені пісні “Скрябіна” (докладну інформацію з обкладинок, час виходу, фірма-виробник тощо), а також альбоми інших виконавців, в яких брали якусь участь “Скрябіни”. БУДЕМО ВДЯЧНІ!

INTER_В'Ю

У “Нового Життя” накопичилося немало фактичних питань, відповіді на які міг дати тільки хтось з групи “Скрябін”. Власне, зібравши їх докупи, ми і звернулися до найкомунікабельнішого з них на даний момент – Кузьми. Він, як завжди, був лаконічний.

  1. Ти розповідав про твій сольний альбом психоделічної музики, писаний у Нью-Яворівську. Чи збереглося воно, і хоч пару слів про той матеріал.
  2. Той альбом мав місце і заглавна пісня на ньому була – “Happy Birthday any time”. Не можу нічого сказати про долю того матеріалу, бо сам не зустрічав його досить довго.

  3. Пісні “Ненормальне літо” та “Фільм”, що ввійшли на “Технофайт'99” – зовсім нові чи мають коріння у старих часах?
  4. Пісні ці зовсім нові, але були написані в дусі старого – тому і попали на “ТФ 99”.

  5. Чи лишилися напрацьовки на “Технофайт'99” – тобто перероблені старі пісні – що не ввійшли на альбом?
  6. Є. В “Макінтоші” є ше 15 не до кінця зроблених версій.

  7. До фанів дійшла стара версія “Не вмирай” з жіночим вокалом. Хто була та жінка?
  8. Я.

  9. Міша Рис – це реальний герой? Якщо так, то хто він був?
  10. Був прототип Міші з прізвищем – синонімом до слова “рис”, в Новояво. Він був бик.

  11. Чим пояснюється різноманітність старих версій “Бреши мені вголос”? По радіо “Промінь” крутилася версія, схожа на живу.
  12. Всі версії зі старої “СПаТи” були живі – тоді не було компів. І версій на кожну пісню було багато.

  13. Для “докомпіляції” старого “Технофайту” на руках у фанів бракує лише пісень “Love” та “Тихо пішов”, а також старої версії “Всі такі примітивні”. Чи лишилися вони у вас?
  14. Є.

  15. Чи не виникало у вас ідеї записати і видати Live, скажімо, з нової програми?
  16. Виникало, але нема спеців, які б писали лайв так, як треба. Я б міг, напевно, але то вже повезе комусь іншому.

  17. Чи не робили ви для себе записів з живих концертів старого, “З новим роком. . . “ чи зеленого туру?
  18. Робили і зрозуміли, що ліпше б не робили.

  19. Все-таки, чи правда, що на “сольнику” в Хмельницькому з вами мав грати ще один музикант?
  20. Так. Юра буде грати з нами в найближчому турі до референдуму по Східній Україні – можливо, то буде постійна робота.

  21. Чи збереглися у вас ще плани знімати кліп на “Я не буду там”?
  22. Так.

  23. “Еутерпу”, як і ці два останніх альбоми, ви плануєте випускати лише на СD ? Чи ми побачимо колись взагалі касетні версії нових альбомів?
  24. Ми плануємо випускати то на всіх носіях.

  25. Для тієї пісні “Еутерпи”, що ти нам дав у Києві вже придумана назва?
  26. “Поточу я вінойко” – та назва народна, як і пісня.

  27. Чому на “Хробак” не потрапила обіцяна пісня “Злий”? Чи вона взагалі є у записаному вигляді і чи буде десь реалізована?
  28. ДАТ-касету з тою піснею в нас вкрали зі студії, і ми її не почуємо.

  29. Якщо ми зробимо нормальний “неформальний” сайт з музикою, інформацією, фото, незалежним (від Форсюка) форумом і без претензій, ви дозволите зробити на нього посилання на офіційному сайті?

Так.

+ В найближчому майбутньому на вас чекають деякі комерційні проекти, зроблені нами.

НЕДОБУДОВАНЕ МАЙБУТНЄ

Тур “Збудуємо майбутнє разом”, окрім пропаганди незрозумілих ідей (за весь час ніхто так і не пояснив, який саме вибір вони радять зробити на референдумі), подарував нам зустріч зі “Скрябіном” в той момент, коли це було конче потрібно скрябонутим. Адже зовсім недавно в програмі “Живий Звук” на “Новому Каналі” Кузьмою було практично виголошено вирок групі “Скрябін”: “ми відкладаємо його в холодильник, маринуємо. . . “. Всі, хто знали про це, переживали, мучилися сумнівами, адже ніхто не міг сказати напевно: чи побачимо ми “Скрябінів” ще колись? Чи співатимуть вони ще пісні, що їх ми так любимо? Чи не потоне “Скрябін” у засиллі симпатичних, але аж ніяк не рівноцінних йому “проектів”?

Відповідь прийшла несподівано. Ще на початку березня Кузьма повідомив “Глибокій Воді” про перспективу туру (це було сказано вкупі з інформацією про включення до складу групи на час туру нового клавішника – та то було, скажімо так, вилами по воді писано) по Східній Україні. Десь з 20 березня телефони скрябонутих почали розриватися від довгих міжміських дзвінків: тур! “Скрябін” виступає!

Тур був організований “Таврійськими Іграми”, отже, мав багато подібного з “Обирай Майбутнє”; водночас і масштаби були пропорційні масштабам пропагованих ідей. Реклами було дуже мало, по телевізору транслювалися ролики, в яких на шаленій швидкості пролітали обличчя виконавців та назви міст без дат. Відповідно і публіка була набагато стриманіша, а кількість її в порівнянні з “ОМ” – більш ніж скромна.

Як і під час “ОМ”, для “обслуговування” десятків великих міст, де мали пройти концерти, виконавців розбили на дві групи, склад яких деколи мінявся. Як повідомив нам по e-mailу Ростік, “Скрябіни” планували участь у концертах в Запоріжжі (25. 03), Дніпропетровську (26. 03), Донецьку (31. 02), Харкові (02. 04) та Хмельницькому (07. 04). В групі зі “Скрябінами” також виступали Юлія Лорд, Віктор Павлік, “Іграшки” та Ірина Білик. На цей раз і звук, і сцена були набагато слабкіші, сцену монтували за день до концерту, оперативно оточували трейлерами. В “партер”, що зробили ширшим, ніж звичайно було під час “ОМ”, не пускали нікого, деколи навіть з бейджами! Усе це підсилено охоронялося цілою сотнею жовняриків і “звірами” – охоронцями “Ігор”, що демонстрували немислиму жорстокість.

Отже, апробація нової програми, як і в випадку з “Обирай Майбутнє”, відбулася за місяць до початку туру, на концерті “Вечірка для закоханих”. Майже такий самий сет був підготований для туру: МІЙ ВЛАСНИЙ КОСМОС / ТО МОЄ МОРЕ / СТРИПТИЗ / Я НЕ БУДУ ТАМ / КЛЕЙ / ПТАХИ / ТАНЕЦЬ ПІНГВІНА. Мінусовки практично не відрізнялися від звичайних, тих, що використовували для попередніх концертів, зате для кожної пісні було підготовано багато експромтів та несподіваних сценічних вирішень. В кожному місті на репетиції пробувалися всі або майже всі пісні, а ось на виступах – як коли. . . Скряба в ролі звукорежисера на цей раз передбачений не був, отже, “Скрябіни” віддавали звук у руки добродія Валери, який дуже привітно і терпляче ставився до саундчеків.

Перша спроба сталася в Запоріжжі, на красивому, але, на жаль, не зовсім зручному для подібних концертів Фестивальному майдані. Щоправда, плюс був у знаходженні готелю, де дислокувалися зірки, в 50 метрах від сцени. Концерту передувала прес-конференція – з якої почалася традиція пофігістичного сидіння “Скрябінів” (найчастіше тільки Кузьми) в “президії” і ігнорування всього, що відбувається в залі. Набагато цікавіше справи йшли на сцені: було ретельно відрепетовано всі пісні, і так рано, що “Скрябіни” навіть встигли побувати на якомусь радіо перед виступом. Цей перший концерт був, очевидно, найневдалішим в плані приваблення публіки. Невеликий і аморфний натовп не вдалося розворушити ані “Іграшкам”, ані вкрай шумній і какофонічній Юлі Лорд. . . Цю мовчазну, прискіпливо-саркастичну масу взяв на себе “Скрябін”. Тут виявилися основні закономірності, властиві і всім подальшим виступам:

Як Шура, так і Ростік у традиційних для виконання на концертах просто неба піснях (“То моє море”, “Клей”, “Танець” той самий) дозволяли собі набагато більше, ніж зазвичай, імпровізацій, хоча фантастичного гітарного соло в “Танці” Ростіку грати не давали (а він намагався!). Взагалі, виконання пісень виглядало дуже відчайдушно, експериментально. Можливо, саме тому два найбільших “експерименти” – “Стриптиз” і “Я не буду там” – в Запоріжжі “зарубили”. Отже, було всього лише 5 пісень. Офіційна версія – через запізнення початку виступ “обрізали”; неофіційна, заснована на спостереженнях – усі були доволі “веселі”, особливо Шура, що в усіх піснях дозволяв собі довільне натискання на різні клавіші, і ті дві пісні грати просто не насмілилися. Втім, останнє малоймовірно.

Взагалі, концерт у Запоріжжі викликав у нас, нечисленних зацікавлених осіб, дружний протест: “Мало!” Але “Скрябіни” вже відступили на позиції, засівши до ранку в готелі “Інтурист”, після чого переїхали в сусідній Дніпропетровськ до однойменного готелю.

В Дніпропетровську традиційним місцем проведення подібних акцій є Фестивальний причал – вкрай незручне місце хоч би тому, що займає такий собі півострів на повороті Дніпра, і вітер радо здуває звук, приносячи насолоду хіба що рибам та чайкам. Крім того, причал доволі тісний, тому молодь, що мала б компактно розміститися на площі, розповзається по всій набережній. На цей раз від готелю до сцени було близько півкілометра. Справи з рекламою в Дніпропетровську йшли не краще, отже, публіка почала збиратися перед самим початком концерту. До того ми довго чекали “Скрябінів” під крижаним вітром, трошки говорили, дехто фоткався. . . Репетиція більше нагадувала боротьбу полярників із стихією. Спробувавши шість пісень (без “Танцю”), і не витримавши навіть хвилини жодної з них, “Скрябіни” відверто трусилися від холоду і прагнули поскоріше повернутися до теплого готелю та міцних напоїв.

Виступ почався на диво рано і, сказати б, був апогеєм міні-туру, адже виконувалися всі пісні програми – і, незважаючи на бездарне розміщення сцени, звук діставав до натовпу і навіть викликав у ньому якусь віддачу. На щастя, “Скрябін” був другим після мавпенятка Павліка. Почалося з невеличкого ляпсуса – звукорежисер не впорався зі звуком у “Космосі”, але Кузьма тримався героїчно, і далі все пішло чудово. “Море”, “Стриптиз”, “Я не буду там”, “Клей” – в кожній пісні Кузьма сумлінно забував текст і плутав слова, додаючи якісь свої вигуки, закликаючи палити запальнички (врахуйте, що ще під час “Космосу” почався дощ, а на “Птахах” він тимчасово перетворився на зливу). Зі сцени просто безпрецедентно била енергія. Як завжди, повеселив “Танець” і потішила величезна кількість інструментальних імпровізацій. Після концерту Ростіка було принесено “в жертву” спраглим блокнотам та фотоапаратам фанів. . . Новини ті самі: “Стриптиз” відкладається, тур відкладається, “Спатанка” робиться. Якщо раніше “Скрябіни” радо викладали всі свої новини включно з усім відомими, то тепер все оповите таємницею.

Концерт 31 березня в Донецьку; “Скрябінів” змішали з паралельною групою! Здається, нічого страшного, але наслідки це мало фатальні. Поставлені після “Плачу Єремії” (4 пісні) та “Карамазових” (5 пісень), вони скоротили свій виступ максимально: “Мій власний космос” / “Клей” / “Танець” / “Птахи” ! Донецьк, як не дивно, навіть на таку мізерну порцію відреагував пристойно. Перед концертом у “Скрябінів” вдалося вирвати наступні новини:

Невтішно. Цілий день 1 квітня, очевидно, побоюючись недоречних жартів, “Скрябіни” провели в готелі (не обійшлося від звичайного “зігріву”), ввечері ж рушили поїздом до Харкова. Тут, очевидно, хоч точної інформації не маємо, виступ був довгий (зважаючи на наявність “запасного”, в цілому, “Я не буду там”, яке навіть показали по телевізору). Взагалі, тур на диво широко освітлювався у мас медіа, зокрема “УТ-1” і навіть корумпована “Мелорама” приділяли йому багато уваги.

На Харкові тур для “Скрябіна” скінчився. Чому? Чим завинив Хмельницький? Ростік відповів однозначно: “Тур ми закінчили і виступати більше ніде не будемо”. Уявіть стан наших хмельницьких – і не тільки хмельницьких! – друзів. Хмельницький вже вдруге виявився оповитий чорною славою. . . “Скрябіни” осіли в студії – втім, “Скрябінами” то називати передчасно, бо, за свідченнями вірних людей, Ростік на студії практично не з'являється, зате дуже і дуже часто видно там одного суб'єкта. . . на “Ч” починається. . .

Крапка поставлена не була! В Києві “Скрябіни” не виступали, хоча – що заважало? Адже відгриміла Лорд, і навіть оздоблена живими музикантами Могилевська. . . Що коїться? Куди все котиться?

“Новому Життю” не хотілося б сіяти серед людей непевність та страх, але неможливо не відзначити: те, що відбувається навколо групи “Скрябін”, найбільше скидається на бардак. І, щоб розібратися в тому бардаку, нам доведеться чекати. А це деколи буває найважче.

УЯВНИЙ СОЛЬНИК

Настя (Крим).

Настав той день… Сольник… Всі думки були там. Виступ було заплановано на 20-00. Стрілки годинника нарешті досягли 19-00, нарешті, бо той день, здавалось, тягнувся рік. Вдягаємось, ідемо, тремтим не від холоду, а від думок: а як то буде?

Заходимо у палац і бачимо чудову декорацію: на всю сцену великими літерами написано “СКРЯБІН”, а навколо тих букв різні “Скрябінські” символи – риби, медузи. . . На самій сцені вже стояли синтезатор і гітара, всі чекали лише “Скрябінів”.

Квитки в нас були на перший ряд, тож ми сиділи майже під самісінькою сценою. Нарешті 20-00, набився повний зал людей, всі завмерли. . . і на сцену вийшли Ростік з Шурою, почали налагоджувати апаратуру. Через кілька хвилин вийшов Кузьма, і поки Шура з Роєм налаштовували апаратуру, почав розмовляти з залом. Він питав різні речі, а потім сказав, що вони заграють по кілька пісень з кожного альбому.

І ось почалося. . . Першою була, на диво, “Мудрий, бо німий”. Не першій пісні дах вже майже зірвало, а наступна його вже знесла, то були “Птахи”. Я не відчувала тіла, а просто дивилась на тих фантастичних людей і розуміла: “”Скрябін” – то МОЄ!” Далі були “Не вмирай”, “Шось Зимно”, “Казка”, "Train", “Танець Пінгвіна”, “Холодний смак”, “Небо каже: йди сюда”, “Великий хробак”, “Клей”, “Технофайт”, “Оля”, “Ненормальне літо”.

Що було після концерту, уявити, напевно, тяжко, а яким буде справжній сольник – покаже час. Головне, що ми разом, і любимо “Скрябін”.

 

 

АБСТРАКЦІЇ

НАЙСОЛОДША ОТРУТА – “ХРОБАК”… Таня (м. Івано-Франківськ)

Я знаю – то, шо буде – буде знов і знов і знов…

…Натискаю ґудзик Play і провалююсь у темряву світла. Коливання відчуттів і напруга – то починається “Секс”. Поволі лавина звуків і слів заливає мене. Десь у грудях непояснений туск, який не дає дихнути. “Секс” перетворюється у пульс, у ритм серця. “Секс” насичує повітря дикою нестримністю. “Секс” – товеличезна хвиля, якшо підійти ближче – можна побачити, шо вона з колючих дротиків, шо протикають оголену середину наскрізь.

Сплетіння зойків смутку і надії – “Я добрий”. Зойк густий, як промінь сонця, шо продирається крізь дерева.

А потім… Опускаюся у теплу-теплу воду, так п'янко і трепетно…Вода наповнює очі, вуста, легені і НЕ ТРЕБА вставати і покидати ТО. Треба вдихати на повні груди теплу воду, шо я і роблю…вкотре вже…

А потім з моєї спини здирають пласти шкіри – різко і пекуче. Імпульс розриває все навколо у госре гілля дерев і я БАЧУ себе, шо біжить поміж людей, не торкаючись їх, хоч їх – сила-силенна. Неминучим стиском стає в очах “Хробак”.

Шось гостро розбивається на дрібні-дрібні кавалки. І тоді шалене бажання збільшити кожну щілиночку моєї душі у п-ну кількість разів, аби вбирати ТО. Я хора на ту пісню. Вона – гарячий-гарячий віск, який падає повільно. Породжує жагу, яка тріпочеться, як птах. Ше трохи… “Брудна” важка, якшо тримати в руці, але всередині тільки пронизлива, як лезо. Німа до крику. Жодних слів; звуки заломлюються в мені і виходять і виходять назовні вогнем. Сухим і палючим, шо з'їдає все. і забирає здатність дихати. ДИХАЙ ТАК ТРЕБА… Я хора тою піснею. Бо завжди, завжди хочу ШЕ. Весь час провалююсь у прірву звуківжагучих, пристрастних, справжніх і не бачу, не чую слів, не розрізняю їх з воску. Шоразу дико повільно обплутує гадюкою і крапля за краплею капає віст. Безупину. Знову і знову. ХОЧУ ШЕ.

А потім темний глухий тунель-коридор. Звуки падають на мене камінням. І я вже не зчуваюсь у русі. У невпинному, як каміння, шо летить згори… І коріння дерева обплутує моє тіло у тунелі-коридорі залізними зубами.

І я хапаюсь, тонучи у сірому асфальті, коли мене ззаду обімає шось ТАКЕ п'янке, схоже на водорості і під водою чути голос…А може то чужі руки, зроблені з КЛЕЮ так непомітно обгортають ззаду і тоді вже нема порятунку (КЛЕЙ МІКС 2)…

Спочатку страшно зимні, а потім солодкі напівм'які голоси, шо вириваються з жорстких обіймів мороку. ТАК ЛЕГШЕ.

А потім знову бачу напівпрозору рідину, шо тягнеться з очей. І я вже не чую, чи йду, чи біжу, але тільки ЧУЮ ТО. бризкальцями падають звуки і я простягаю руки…ТИ САМИЙ МІЦНИЙ КЛЕЙ…а потім в знесилі подихаю від Сили, пошматована у СПРАВЖНЄ, піддаюсь імпульсам і лягаю на землю.

Я знаю – то, шо буде – буде знов і знов і знов…

ЯК прекрасно це знати.

Haталі (м. Хмельницький)

“DM”, "Depeche Mode" – до нього я йшла трохи довго, але тепер відкрився ще один острів, на якому можна перечекати негоду в душі, або принаймні страждання зможуть бути не ріжучими, а тупими, які терпіти набагато легше і можна довше знаходитися на межі, але потім відійти від неї – "Depeche Mode" може дозволити це.

Мозок людини унікальний, проте зрозуміти всьо і не варто намагатися, треба відпускати себе, а брак знань доповнить уява. Натхнення дає сили, сили допоможуть протриматися. І противагу цвинтарю можна також створити.

Можна сісти зі словником і перекладати тексти, але не в якихось рамках, а художньо – вже це допоможе відволіктися, а музика зробить свою цілющу справу. "Depeche Mode" може допомагати, але треба шукати ту допомогу, а не відвертатися від неї...

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ФАН-КЛУБУ

ДО СМЕРТІ І ДОВШЕ. . . Іра (м. Кіровоград)

То було давно. . . Одного дня завдяки “Казці” я тримала в руках адресу фан-клубу у моєму рідному місті Кіровограді. “Хіба то можливо?” – думала я. Зустріч з скрябонутими. . . Тоді, 14 лютого 1998 року, ми познайомились і довго дивувалися, що знайшли одне одного. Нас тоді було багато, а дотепер вистояли тільки дійсно скрябонуті (Наталка і я), час розвіяв байдужих людей. Я дуже пишаюся Наталкою, яка тоді, восени 1997 року, коли фан-клубівський рух по всій Україні активізувався, зважилася на створення фан-клубу “До смерті і довше”. Влітку 1998 року ми познайомилися ще з одним хлопцем – Андрієм, і ось тепер нас троє. Так ми живемо і донині – тільки втрьох у цьому мертвому місті. Хочеться вірити, що колись хтось ввірветься до нас, а наразі – спокій. . . Збираємося щонеділі і завше довго сидимо, бо ми ж такі рідні! І зі “Скрябіном” – “до смерті і довше”!

Наша адреса: 25015, м. Кіровоград, вул. Полтавська 28, к. 2, кв. 135.

ФІЛЬМ (СКОРО БУДЕ)

ТАМ, ДЕ МЕНЕ ЛИШИЛИ Оля (с. Нестерварка)

В кадрі з'являється краєвид міста: будинки, дерева, але місто вкрите чорним димом, що валить з труб заводів. Він повільно вкриває вулиці і закриває сонце…й місто стає сірим з вигляду – це відбувається протягом першого куплету. Під час приспіву показують, як на великих сходах сидить попереду Кузьма, а ззаду Шура і Рой. Кузьма, звичайно, під час цих кадрів співає…Вже хлопці йдуть містом. Воно безлюдне, де-не-де на маленьких вуличках з'являються окремі люди. На другий куплет показують Кузьму, він показує жести та рухи, що позначають слова “Мені набридло небо…“ і до “… я просто глухий на ваші слова”. Знову камера показує пусті сірі вулиці. Ось Шура, ставши між будинками, кричить, піднявши очі та руки до неба. Камера десь хвилину показує небо серед будинків. Під час останніх приспівів показують Кузьму в якомусь будинку, закинутому, в якому давно ніхто не жиє. Там він співає:”Там, де мене лишили…“ – спершись на стіну, повільно сповзає, рухаючи плечима, і врешті-решт опиняється на підлозі. В кінці камера показує, як Кузьма дивиться у вікно кудись далеко.

EDUCATION (Наталка, м. Лубни Полтавської обл. )

. . . (Пісня ще не почалася. ) Великий читальний зал, багато народу – напевно, вихідний день. За столами сидять люди, найбільше молоді (студентиків). Тепер доходить черга і до “Скрябінів”: Кузьма, Рой і Шура теж сидять за столами, гортають якісь журнали чи газети. Аж тут до чительного залу заходить ну дуже вродлива жіночка. Вона підходить до столу бібліотекаря (увага “Скрябів” прикована до цієї жінки) і каже: “Дайте мені, будь ласка, “Казки” “Скрябіна””. Бібліотекар уточнює, підходячи до стелажів, розташованих поруч: “Вам 1-й чи 2-й том?” “Другий, “ – лунає відповідь, бібліотекар подає клієнтці велику товсту книгу, її титульна сторінка – обкладинка з касети “Казки”. Жінка бере в руки ту книжку так, щоб її бачили всі присутні в залі, повертається обличчям до залу і посміхається на всі 32 (посмішка адресована “Скрябам”). Хлопці переглянулися між собою, ніби щось згадали. Рой і Шура задумались, Кузьма відсунув те, що розглядав, і мрійливо заплющив очі. . .

Тепер починається пісня. Кузьма дивиться на верхівку скелі, але сам стоїть не біля підніжжя її, а досяг її середини. Кузбма задирає голову, біля верхівки скелі видно велику білу хмару, і на ній, як на перині, розляглася та красуня, яку ми зустріли в бібліотеці. Вона знаходиться на краю “перини”, лежить на животі, спершись на лікті, і дивиться вниз на Кузьму. На ній зваблива декольтована сорочка. Жінка посміхається, манить руками до себе Кузьму, підморгує йому, а Кузьма дивиться на неї, такий радісний-радісний, киває головою, що, мовляв, “Вже піднімаюся, люба”. Із середини програшу він знову починає дряпатися вгору по скелі, з-під його ніг падають камінці. Кузьма з острахом дивиться вниз, але варто йому глянути на диво-перину (початок 1-го куплету), як він із новими силами лізе все вище і вище. Ось він уже зовсім поряд з тією красунею. . . Горе-альпініст простягає жінці руку, вона хапає його за руку, Кузьма відривається від скелі і на деяку мить повисає в повітрі. Зі слів “я звідтам впав” підступна красуня спеціально відпускає руку Кузьми, і він повільно падає у прірву, помітно вираз жаху на його обличчі. А красуня в цей час потішається: вдає, ніби плаче, але у неї то не виходить, і вона знову пирскає зо сміху. Лиходійка хустинкою витирає сльози, яких нема, потім махає нею Кузьмі на прощання, а бідолашний Кузьма розпластався на каменях (видно, що він живий і неушкоджений). На словах “я мав. . . “ він намагається підвестися, і то в нього з горем навпіл виходить. Під час приспіву картина вже зовсім інша (спогади Кузьми): серед каміння стоїть столик, на якому знаходиться велика кришталева куля, за столиком сидять ця ж сама підступна жінка, вдягнена як чарівниця, і Кузьма. В кришталевій кулі відображаються різні війни, світові катаклізми, словом, зло; жінка щось завзято розповідає Кузьмі, а він дивиться на кулю байдужими очима і, здається, зараз засне від слів тієї чаклунки. На “Education – час відпочивати. . . “ він встає з-за столу, махнувши на кулю рукою, і кудись іде. Красуня зі злістю дивиться йому вслід, ніби “я тобі ще пригадаю”. Під час програшу між приспівом та 2-м куплетом знову йдуть спогади Кузьми, які передують кришталевій кулі: та красуня вчить Кузьму чаклувати, вона читає якісь закляття і робить рухи руками, після чого з'являється сильний вітер, Кузьма все повторює за нею, але у нього замість вітру виходить дощ. Далі чарівниця з рук випускає голуба, а Кузьма – мишу. А чаклунка дуже боїться мишей, вона тулиться до Кузьми і з острахом дивиться на мишу, потім помічає, що йому тільки того й треба було, гнівно відштовхує його від себе, злиться, чим смішить Кузьму.

З початком 2-го куплету Кузьма вже ніби повернувся до реальності, він ходить серед каміння, ніби щось роздивляється: “То твої стіни, підлога в коридорі. . . “, на словах: “Я знаю сам – ти більше не жиєш” він помічає невеличку могильну плиту або камінь, стирає рукою пил, стає видно якийсь напис... Потім знаходить ту велику кришталеву кулю, підносить її до обличчя, в ній починає відображатися все те, що було в приспіві. Кузьма з ненавистю кидає кулю, ми бачимо, що вона падає в море (“Твій сон давно втопився в морі”), а на словах “як зле. . . “ Кузьма ніби рве від досади на собі волосся, а в цей час на його обличчі страждальницька міна. Лунає приспів, і тепер вже Кузьма не один, а зі своїми колегами, знозуміло, що вони – музична група. Серед того самого каміння стоїть мікрофон, Кузьма співає, а Шура з Роєм грають кожен на своєму інструменті. По закінченню приспіву музиканти ще десь секунду грають, потім Кузьмі та справа набридає, він дивиться по сторонах, відходить вбік, залишивши мікрофон, і лягає додолу, кладе руки під голову і байдужим поглядом дивиться в небо; біля інструментів зосталися Шура і Ростік, потім Рой і собі полишає гітару, іде і лягає біля Кузьми; Шура, побачивши, що він залишився сам, теж приєднується до своїх друзів, і ось вони вже втрьох лежать на каменях (а музика в цей час ще звучить). Кузьма дивиться в небо, Рой підкидає рукою камінчик, Шура (він був у капелюсі) поклав капелюх собі на обличчя. В цей час ніби нізвідки з'являється та красуня, головна героїня, в тому вигляді, у якому вона “впустила” Кузьму. Жінка бачить, що хлопці відпочивають (або лінуються), наближається до мікрофону і пробує співати, але їй, певно, слон на вухо наступив, і в неї нічого не виходить. Вона поспішно йде від мікрофону, піднімає гітару, бренькає-бренькає на ній (Рой пустим поглядом спостерігає за її стараннями, продовжуючи гратися камінцем). Полишивши і той задум, красуня підходить до синтезатора, теж пробує себе в ролі клавішниці (Шура на мить підняв капелюха, а потім знову насунув його собі на обличчя). Здивувавшись такій байдужості “Скрябінів”, вона підходить до них і починає підводити Кузьму, проте він не встає; вона тягне Роя за руку, але теж марно. Піднімає капелюх з обличчя Шури, а той вже спить. . . Отак вона попобігала між ними, нікого не підвела, безпорадно дивиться на них, потім витирає піт з чола, повертається і йде туди, звідки прийшла, поступово розчиняючись у повітрі. На цьому пісня закінчується. . .

. . . Бібліотекар підходить до “Скрябінів” і повертає їх до життя словами: “Читальний зал вже зачиняється”. Хлопці здивовано крутять головами, що вони самі залишилися в читальному залі. . .

ІНТЕРВ'Ю З РОЄМ НА “МАЙБУТНЬОМУ УКРАЇНИ”, М.ЛЬВІВ

Р: Зарано, а що зробиш? Нє, ти знаєш, якщо серйозно, я страшно довольний з того журі, що було в залі, бо воно було дійсно таким справжнім, було багато музикантів, реальні музичні критики, реальні музичні журналісти, роззумієш, не якісь там надуті. . . і так далі. Ну, були і надуті, але мене страшно втішило, що там був Сашко Євтушенко. Що був з “Мертвого Півня” Ромко Чайка, що був Роман Кальмук з “Радіо Столиці”. Ну, суперовежурі, і нам дійсно вдалося боротися за те, що ми вважаємо за потрібне. Ми з Самого початку “відмітали” музику, яка була анахронічна, тобто яка гралася 8-10 років тому. Було дуже багато таких команд, які грали традиційний хард-рок, хеві метал, хардкор, але то нібито все вже було поза інтересом того, тому що була концепція “Майбутнього України”. І ми дійсно старалися вибирати якусь дуже сучасну музику. Здається, нам то вдалося. Дуже не вдалося з поп-співачками та поп-співаками.

Р: Ти маєш на увазі, ти вже хочеш закінчити, та? (Сміється). Давай будем закінчувати. Я скажу від всіх нас. Ми страшно щасливі, що в Україні є така ситуація, коли нарешті є дуже багато груп, що грають дуже класну музику. Тому шо два роки тому, коли нас журналісти телевізійні та інші питали: “А от ви не боїтеся там. . . як то називається. . опонентів. . . “ Чи як то? Конкуренції! І тоді ми говорили про то, що та конкуренція потрібна. Вона не то, що потрібна, треба, щоб було багато музики, і тоді й нашу музику будуть більше слухати.

АСОЦІАЦІЇ

“Кле-е-ей... “ – несподіваний, нехарактерний звук Кузьмового голосу накривав цілу площу, ніби колисав, присипляв, заспокоював... А я стояв і думав. Думав чи не вперше під час виступу “Скрябіна”! Деколи в глибині свідомості з'являлася досада і злість на себе: як можна думати, коли на сцені відбувається таке, коли вперше за 5 місяців ти бачиш їх знову, чуєш на собі прямий дотик до живого “Скрябіна”, не закутого у магнітні чи цифрові кайдани?! Раніше на цей час, поки “Скрябін” на сцені, я ніби зникав з цього світу, впадав у летаргічний сон, стирчав стовпом посеред вируючого натовпу – переставав бути собою чи то нарешті ставав? Але не думав. А тепер ось думки вишикувалися в ланцюжок, надзвичайно гармоніюючи з моментом, бо думав я про “нове життя” – те, що ми сповідуємо, чи то вірніше відчуваємо в собі, самі і намагаємося відкрити іншим.

Чи маємо ми моральне право вимагати від когось того самого? Нам так часто намагалися втовкмачити, що не маємо... Що не тільки не обов'язково, а й не зовсім нормально міняти своє життя, перероджуватися, перевтілюватися через “Скрябін”. Ми живемо в світі, де фанатизм у системі антицінностей суспільства стоїть десь між сектантством та божевіллям і переслідується де мораллю, а де й законом. Батьки, вчителі, друзі – кожен своїми словами і методами намагається переконати людину у аномальній природі фанатизму, в його принизливості та непотрібності. Зрештою, навіть музика в цілому викликає той стан зміненої свідомості, раптової різнобарвності відчуттів, що призводить нас до фанатизму, далеко не в кожної людини. А якщо викликає, то чому саме “Скрябін”?

“Світ “Скрябіна””, “”Скрябін” – то моє життя”... Ці фрази так часто вимовляються чи пишуться пусто, як дурні молитви церковнослов'янською мовою, що виголошують у церквах перед мертвими іконами...

Скрябонутість вимірюється у вчинках. Не в словах, барвистих епітетах та присягах “до смерті і довше” любити “Скрябін”. Чи маємо ми право судити тих, для кого “Скрябін” – не №1 в життєвому хіт-параді?

Ці троє людей на сцені. Ці хвилі музики над головами людей. Саме ці слова, саме ці ноти в цю саме мить – чому?

Десятки, сотні, тисячі і так до 50 мільйонів людей живуть навколо нас, ходять, дихають тим самим повітрям, складаються з таких самих клітин і не чують того. І не почують ніколи, навіть якщо закрити їх у камері на рік з усіма касетами “Скрябіна”, навіть якщо затягати їх по черзі чи всіх разом на всі найкращі концерти і влаштовувати зі “Скрябінами” інтимні вечері. Їм того просто не дано. Але чомусь дано нам.

Фанатизм – особливий різновид любові до того, що може жити всередині тебе. І водночас – наркотична залежність від того, що підживлює той об'єкт всередині. Фанатизм – це справді шосте чуття. Обділені ним є сліпі – так, вони сліпі зараз, і як сліпому не поясниш, як прекрасно бачити, так їм ніколи не збагнути, від чого мені зараз так добре.

НОВЕ ЖИТТЯ – життя після прозріння, життя після того, як ти набуваєш того шостого чуття. Хтось перероджується в один момент, у когось той шлях триває місяці й роки. Поміж сліпої більшості прозрілий звикає ховати свою дивовижну здатність глибоко в собі. “Щоб жити тут, я став такий, як всі, “ – слова більш ніж зрозумілі більшості з нас.

Але в 1989 році троє прозрілих людей вирішили не ховати то в собі. Навпаки – розповісти всім, висловитися у такий спосіб, щоб очі відкрилися і в інших людей. Показати комусь шлях до знаходження в собі шостого чуття. Це називалося – “Чуєш Біль”. А ще це називалося – “Скрябін”. То було їхнє НОВЕ ЖИТТЯ. Їм було важко, набагато важче, ніж нам усім – адже ми відповідаємо лише за себе, їхня ж задача була донести то до багатьох. Не помилитися, не вказати людям щось неправильне. Але вони не боялися. Ми теж... стараємося не боятися.

... Кузьма закінчив співати. Останні звуки музики застигли в повітрі над мовчазним натовпом. Ніхто не кричав – не хотілося кричати й мені. Обличчям Кузьми ковзнула посмішка - певно, і він щось особливе відчував...

Андрій G. (місто N Х-ї обл. )

Він стоїть, високий та змучений, змучений роками свого існування, він з'єднує поверхню землі із прозорим небом. Так. Він дістає туди, куди не досягти людині. То маленьке, об'єднавшись, утворює щось великого масштабу. Роки не зруйнували, не розтрощили те, що було поставлено. . . Пройшли століття, навкруги нього полягло багато живого, те, що оставалось після них було прозорим та проникним. Ті кроки, що робились, були нечутні, та як то, що хтось ще існує у тій суцільній темряві. Лише інколи маленький пучок світла міг пробратись крізь ту товщину, але, пробившись, він розчинявся у чорній смузі, що була навколо нього. Те маленьке проміння зникало, а то все продовжувало існувати. Так. Воно не жило, а існувало. Те прозоре, що ніколи не побачить цього світу, то, що існує за межами цієї товщини. Робляться кроки по повітрі, переходячи з одного на інше. Погляд зупинився на Високій стіні, що покрилася чимось незвичайним, то, що наростає століттями, і то, напевно, єдине живе, яке розростається у цьому замкнутому просторі. На стіні висить дзеркало, яке покрилося немов сірою плівкою. Піднімає руку – витерти усе те сіре. Він зупиняється і розуміє свою невдачу. Про те, шо не в змозі побачити себе у тому віддзеркаленні. Маленькі частинки злітаються докупи. Він хоче крикнути, але нічого з того не виходить. Приречений ходити та нічого не відчувати. . .

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ФАН-КЛУБУ

“ПРИМІТИВНЕ МІСТО” Оля (с. Нестерварка)

Ще два роки тому ідея створення власного фан-клубу групи “Скрябін” була мрією, що жила в наших душах і чекала свого часу, щоб стати – як інколи буває з мріями - реальністю...

Певно, так мало бути, щоб завдяки поштовху долі разом зійшлися випадково дві людини, в яких жила та мрія, і, крім того, ще й велика любов до музики “Скрябіна”... І то сталося.

26 лютого 2000 року з'явився фан-клуб групи “Скрябін”, названий нами “Примітивне місто”... Наразі нас у фан-клубі лише двоє – я і моя скрябонута подруга Віта, але ми сподіваємося, що склад фан-клубу з часом поповниться. По-іншому й бути не може, адже наша мета – віднайти скрябонутих в нашому місті, в районі і, можливо, в області чи то в цілій Україні... То, власне, пов'язане з тим, що ми відчули в собі енергію та бажання допомогти іншим скрябонутим інформацією чи чимось іншим.

Тому ми закликаємо – люди, відгукніться!!! І, може, тоді ви відчуєте, що ви не самі, що існують ше такі ж, як ви, люди, котрі носять у собі власний таємничий світ, що випромінює люблв та добро завдяки “Скрябіну”.

Наша адреса для листування: 23600, Вінницька обл, м. Тульчин, а/с 9.

ВІДРЯДЖЕННЯ

Нарешті відбулося то, про шо ми вам писали на протязі більш ніж одного місяця – поїздка одної складової “Глибокої води” на коцерт “The Cure“ до Лодзі. Про таку подію "Нове Життя" не може промовчати.

Ше й досі пробирає мене великий страх і перед фізичними загрозами півдобового самотнього перебування в іншій країні і перед масштабністю, величчю, глобальністю та електричною красою того, заради чого були перевернуті гори – коцерту “The Cure“. Для тих, хто обізнаний в цій музиці, навожду сет-лист концерту: Out Of This World, Watching Me Fall, Want, Fascination Street, Open, The Loudest Sound, The Kiss, Last Day Of Summer, Maybe Someday, Shake Dog Shake, From The Edge Of The Deep Green Sea, Inbetween Days, Siamese Twins, Prayers For Rain, One Hundred Years, End, 39, Bloodflowers.

1st encore: There Is No If, Trust, Plainsong, Disintegration

2nd encore: M, Play For Today, Just Like Heaven, A Forest, Faith

Світлим промінцем в чорному морі чужих поляків стала зустріч зі "Скрябінами". Тільки уявіть собі: ти, змучений від чекання і непевності, сидиш вже котру годину в самоті перед Палацом спорту в оточенні моря поляків і тут з-за рогу виринають знайомі постаті Шури, Кузьми і Ростіка… Це був один з передконцертних випадків, котрі підіймали в мені вже майже втрачені сили і давали енергію боротися далі. І я отримала то, заради чого ми зробили неможливе.

Не можу змовчати про найщасливішу ніч з усіх, які мені довелося пережити – after concert party – спеціальних захід, шо відбувається після всіх концертів “The Cure“ в нічному клубі міста, де був концерт. Цю атмосферу передати неможливо, так шо я спробую лише описати. Аfter concert party проводилося у підвалі на якомусь закинутому подвір'ї. В підвал ти спускаєшся по перекошених сходах, платиш символічну суму, відкриваєш величезні скриплячі двері і потрапляєш в інший вимір. Інакше це не назвеш. Там повітря було просто просякнуте любов'ю і “К'юром”. Десятки людей в чорному, шо в медитативному трансі пересуваються кімнатами, неонове світло, через яке обличчя людей світяться, прожектори різнокольорового світла з усіх боків і потужний звук “The Cure“. Стіни підвала розписані грефіті, логотипами “К'юра” і обличчями Сміта, в спеціальних віконцях продаються футболки з “The Cure“, пиво і цигарки. Ти сидиш на підлозі в оточенні чорних розпливчатих фігур, твого обличчя час від часу торкаються пронизливі промені світла неземних кольорів, а в середину б'є музика, музика…Як шкода, шо в скрябонутих немає такої традиції, якби ви пережили хоч одне таке after concert party, то зрозуміли б мене. Ця ніч в підвалі просто врятувала мені життя. Ніч в зимній Лодзі закінчилася б лише смертю – або від рук поляків або від холоду.

Та цей концерт врятував мені життя не один раз. На варшавському вокзалі мені довелося перетнутися з польською мафією, котра спочатку атакувала мене як потенційну жертву для витрушування грошей, без яких би я не виїхала в Київ, але після невеличкої розмови стала моєю охороною. Коли ті страшні дядьки дізналися, шо я подолала більше 2-х тисяч кілометрів заради коцерту, то я стала для них просто талісманом, котрий треба було берегти до самого поїзда.

Я дякую всім – скрябонутим за підтримку перед концертом (в холодній Варшаві я постійно згадувала ваші теплі слова, від котрих ставало спокійніше, від котрих мені легше було переживати ті 14 годин до поїзда), польській мафії за охорону і спілкування, польським к'юронутим, завдяки яким я потрапила на after concert party, котре на момент мого прибуття було переповнене і зачинене для решти людей, за розуміння і любов та двом людям з Києва, шо також їхали на той концерт і які просто безбашенно допомогли мені подолати багато проблем, за то, шо не лишили мене саму.

Всім на світі бажаю хоч один раз пережити такі 3 години, як я пережила 14 квітня в Лодзі…

СЛОВО

РОСТІК

ШУРА

Музика

В першу чергу то просто задоволення, спосіб проводити час і так далі. . .

То є життя.

Стиль

А, манера!

То одяг.

Рок

То є відвертість, справжність.

То є гітара,

Поп

То є спокій, такий абсолютно спокійний. . .

То є клавіша

Попса

То є музика, яку я не слухаю.

Бардак

Реп

То є період закінчення мого дитинства.

Притон.

Хіппі

То є в першу чергу Вудсток.

Довге волосся.

Джаз

?

Це фон.

 

ХІТ-ПАРАД СЕРГІЯ З ЧЕРКАС

 

МІСЦЕ

ПІСНЯ

БАЛ

10

В Глибокій Долині

31

9

То Моє Море'99

32

8

Самотній в'язень

34

7

Не Треба, Клей

38

6

Оля'99

39

5

МОЛОТОВ 20 – Кризис

41

4

Ненормальне Літо

43

3

ЕУТЕРПА – Марисуня

53

2

То мій голос'99

57

1

Я не буду там

66


Маємо ше одне веселеньке інтерв'ю з тої самої радіопрограми, де "Скрябіни" наводили асоціації.

Р: І ще ми були в “Артеку”.

К: Так, то було останнє комуністичне свято в “Артеку”.

Р: 70 років “Артеку” святкували, і нас запросили на святковий концерт. То перший раз в житті ми попали в “Артек”. Ми з тої радості накупили вина і засмажили на території табору шашлики нормальні. . .

К: Газманов з радості так скакав, що собі зламав ногу, по-моєму, там. . .

Р: Ага…

К:…На сцені. Ше якогось мужика в космос запускали. Прив'язали трос від гори до гори і стріляли ним з пушки. Діти сміялися всі.

Р: Було дуже весело…


КУЛЬБАБОВЕ ВИНО

Сашко (м. Полтава)

Розбився келих

Дзвінко й відчайдушно,

І пролилось кульбабове вино,

Але дарма, я вам сказати мушу,

Що вчора ще скінчилося воно.

А рідина, що розлилась під ноги –

То лиш вода, погана звичка то.

Хоч досі зрозуміти я не в змозі –

Хто воду підливав в моє вино?

Розбився келих,

Так йому і треба,

На цю подію він чекав давно.

Я його склею і наллю знов себе

І граюче кульбабове вино.

Настя (Крим)

Закриті твої очі, і не побачиш ти

Веселе, тепле сонце й м'який пухнастий сніг.

Закриті твої вуха, і не почуєш ти

Як крапля дощу впала, і різні голоси.

Ти маєш нині спокій, не чуєш ніц тепера,

Перед тобов навічно закриті кожні двері.

Твої безмежні мрії позбулися буття,

Ти чуєш, друже, прошу: вернися до життя!

Живеш у свому світі, то рай – твоя земля,

І не промовиш слова, хоч дико кричу я -

Закриті твої очі, і марний нині крик,

Ти маєш своє сонце і свій пухнастий сніг

НА ДРОТІ ВИСІЛИ – OKSANA & OTAR .

МИ ВДОМА – 49044, ДНІПРОПЕТРОВСЬК, ВУЛ ПІВДЕННА, 8, 4А.

МИ В ЕЛЕКТРОННІЙ ПОШТІ – OTAR@ATLANTIS.DP.UA.

МИ В ІНТЕРНЕТІ – SKRYABIN.TRIPOD.COM

МИ В ТЕЛЕФОНІ – (0562) 447819