ІСТОРИЧНЕ ІНТЕРВ'Ю НА «ПРОМЕНІ» 11 ЛЮТОГО 1998 РОКУ
- Я щиро вас вітаю, хлопці, в нашій студії!
С: Добрий день.
- Як завжди, радію нашій зустрічі, і спробую зробити таку передмову, а потім замовкаю до кінця передачі – це буде ваш мікрофон. . .
Р: Не можу повірити!
К: У мене є підозра, що я знаю, про шо буде передмова.
- Трошки про чутки, бо Андрій Кузьменко, лідер групи, кажуть, пофарбував волосся в білий колір – ну, пофарбував те, що залишилося, бо зачіска така коротенька-коротенька, як кажуть в перукарні на Оболоні – під шапочку. Ростік Домішевський вже зовсім розмовляє польською, українську забув. «Скрябіни» продалися партії зелених, а ті продалися об'єднанню «Таврійські Ігри», і всі разом тепер на гастролях в містах України. . .
К: Продаються. . . Кому?
- . . . А ще відкрили власну студію і запрошують всіх на каву. Тепер мушу зупинитися, бо чуток надзвичайно багато і той перелік може бути продовжений, але – починаючи з початку: щодо ваших приголомшливих зачісок?
К: Чим ближче до кінця, ті чутки ставали більше подібні на правду. Я маю на увазі перелік.
Р: Остання чутка – то є зовсім не чутка. Група «Скрябін» підтримує партію зелених на виборах. . .
- Ми до цього ще повернемося, але тепер давайте щодо зачісок. Ну, Андрій не став білим, але зачіска така акуратна, модельна. . .
К: Та такий, як був!. . . Акуратна? Сьогодні той, хто дивився «Доброго ранку, Україно!», я не думаю, що подумав, що вона акуратна.
- Ну, я розуміюся на тих справах і знаю, що то тепер дуже модно. А Ростік – ну просто вражаючий, такого помаранчового кольору. . .
Р: Нє-нє, то не помаранчовий, то – розовий фламінго.
- А, це фламінго! (Кузьма помирає зі сміху. )
Р: То був червоний, але я сьогодні помив голову, і воно троха злізло і стало таке розове.
- Але просто потрясаюче!
К: Та, потрясаюче, в нього від зачіски можна підпалювати папіроси.
Р: А чого Андрій такий сучасний: він от в такому вигляді ходив у 88 році по школі. . . В 87, перепрошую.
- Але ж того ніхто не бачив! По школі – в Новояворівську?
Р: У тому ж то і справа, що ніхто того не бачив, і тут нас раптом питають: «А шо то у вас за така зміна іміджу?» А ми такі були!
К: Та, ми такі були ціле життя.
- Ростік, ти був такий рожевий?
Р: Не був. Не було фарби для волосся в той час в Радянському Союзі. Був цукор і було пиво, і я ставив волосся за допомогою цукру і пива, шоб воно стояло дибки. Я ж не розумівся в тому насправді. Не рубав.
К: У нього мало лишилося того волосся, щоб його малювати.
- Ти сказав «не рубав» – це з польської?
Р: Нє-нє, це з розмовної української.
К: Ну, ми пересвідчилися, що Ростік все-таки на польську не перейшов, бо відповіді були максимально наближеними до літературної української мови.
- Що ж ми сьогодні слухатимемо?
Р: Ми принесли матеріал, який ввійшов. . . ввійде. . . буде входити до альбому, який ще невідомо хто буде видавати, але він вже готовий лежить. Альбом реміксів, той матеріал можна буде почути на концертах у турі, в який ми виїжджаємо завтра.
К: Одним словом, то є перший український «Greatest Hits» в танцювальних реміксах, бо, наскільки я знаю, ще ніхто з наших музикантів не дозволяв собі записати в такому вигляді свої найкращі речі, а ми собі таке зробили. Такий подарунок.
- І під це зробили власну студію?
К: Скорше всього, зробили власну студію, а потім зробили собі подарунок в вигляді того альбому.
- Давайте шось слухати!
К: Ну, шо ж. . . «Танець»? «Танець»! (грає «Танець Пінгвіна»).
- У нас є телефонний дзвінок. Наталя з Херсона. Наталя: «Добрий день! Кузя, я тебе вітаю. . .»
К: Дякую. З чим?
- Н: З тим, шо ти є.
К: А чого ж тільки мене?
- Н: Та ні, хлопці, я вас всіх дуже люблю. Дуже вдячна за концерт, який ви в грудні в Херсоні проводили. Пам'ятаєте?
К: Клас! Та ясно! Дуже класний концерт був!
- А шо ви, були в Херсоні?
К: Ясно, були!
- Н: У мене запитання. Які міста ви відвідаєте в цьому турі?
Р: Херсон є в списку міст того туру. Так, точно. Я ще хочу застерегти щодо того туру: коли почнеться підготовка і будуть запрошення, всі концерти є безкоштовними, і любе продавання запрошень на ті концерти є кримінальним.
К: А тих людей, що будуть продавати ті запрошення, потім розстріляють тихенько.
- Н: Всі можуть потрапити на концерт?
Р: Абсолютно всі. Тобто, гарантією того, що ти потрапиш на концерт, є запрошення, а запрошення розповсюджуються вільно.
К: Тобто то дуже складно Ростік пояснив. Ті запрошення можна буде знайти перед самим концертом перед входом – то є такий флаєр просто.
- А де і коли в Херсоні то буде?
Р: Де – не пам'ятаю. . . І числа навіть не пам'ятаю. . . Треба було взяти з собою графік. Але насправді реклама буде йти справно. Є великі афіші, буде дуже багато інформації.
- Н: Тоді я думаю, що я вас побачу. А які подарунки вам дарувати?
К: Які? Ніяких, Наталю! Самі ліпші подарунки – то наші фани.
Р: Можливо, такою гарантією фани можуть заручитися, якщо вони напишуть в фан-клуб. Київ-135, а/с 14. Ми давно збираєм анкети. До речі, треба прислати лист з проханням прислати анкету, в тому листі треба вкласти чистий конверт зі своєю адресою, шоб ми могли ту анкету вислати. Ми організували всеукраїнський фан-клуб, який ми самі куруємо, тобто ведемо. Він знаходиться в Києві, зараз зареєстровано більше 300 членів. Ніяких умов для вступу немає – треба тільки надіслати листа. І все. І чекайте. Це робить "L.V." – директор, президент, не знаю, яке слово дібрати, тобто активістка того фан-клубу.
- Дякую. Катерина з Кролевця у нас на зв'язку. Катерина: «Я хотіла спитати, чи всі ви з раннього дитинства хотіли займатися музикою.»
К: Я особисто напевно шо хотів. Десь у мене то було скрито глибоко, але я хотів, хоч мама мене заганяла тапочком до тої школи, але я хотів. Мені єдине противило, що там вчили класичну музику, але і її я згодом почав любити. Напевно, шо хотів.
Р: А я страшно хотів бути музикантом. Я записував з тєліка музику з музичних фільмів, У мене були такі величезні бобини, які я потім по 800 раз слухав. Я пам'ятаю пісні з усіх радянських фільмів. Наприклад?
К: О-па! Ти ж не згадаєш!
Р: Шо? Не згадаю. Співає: «Ґа-варят, ми бякі-букі, как виносіт нас зємля. . . « Я можу відтворити навіть ту оперу, знаєте, де «Я прішол к лєсу ґулять, мне ґорєсно, мнє сладосно». Знаєте? Ну, то тобто така жартівлива опера, поставлена на дитячий віршик «Раз-два-три-четирє-пять, вишел зайчік пагулять».
К: Боже, ну то просто ходяча енциклопедія. . . Нє, я теж то дуже люблю.
- А ви того не знаєте – ні Шура, ні ти, Андрію?
К: Нє, якимись відривками, чесно кажучи. Про «голубой вагон» пам'ятаю, ну, злого змісту більше пам'ятаю чомусь пісеньки.
Ш: Та, та річ просто вставила!
Р: А в тебе, Шура, ти мріяв бути музикантом?
Ш: Нє, скорше не мріяв, але потім сподобалося дуже.
К: Після того, як він в музичній школі з баяном впав!
Ш: Я просто почав слухати групу "Depeche Mode" в 87 році, і мене то дуже вставило, і я от не міг спинитися. Я вчився в музичній школі, але не хавав то.
К: Нє, насправді я не дуже дивуюся, бо Шура пам'ятає . . Він є на 6 років молодший за мене, і він пам'ятає всі ті радянські пісні, які я не пам'ятаю, і які пам'ятаю – він то всьо співає разом зі мною, коли на мене часом находить такий настрій.
- Я хочу, шоб ми шось слухали!
Р: Слухаєм ремікс на «До смерті і довше!» (грає «До смерті і довше»)
- Група «Скрябін» – перша група, що має сторінку в мережі «Інтернет». І ще, як змінюються часи! Знаєте, на величезному паркані, що дорогою до нашої студії мовлення, величезними літерами написано не "Depeche Mode", не «АС/ДС», а «Скрябін». З нами Михайло з Києва. Михайло: «Рєбята, ета очєнь харашо, што ви атлічяєтесь і узнаваєми. . . etc. Питання таке: у вас в Херсоні такі от концерти безплатні, от, як в Києві можна було б подивитися, бо я інвалід.»
Р: Концерти будуть безкоштовні абсолютно всі. Буде 25 концертів по різних містах України, здебільшого по тих, де погана екологічна ситуація. Тобто, і в Києві буде концерт. . . Він планується, але, на жаль, він, в принципі, під загрозою – він мав би відбутися 28 березня. Слідкуйте за рекламою. А якщо у вас є якісь родичі в Житомирі або Чернігові – то такі досить близькі міста – в нас от післязавтра концерт в Чернігові, а через чотири дні – в Житомирі.
- Тарас з Києва: «Хай живе «Промінь», привіт «Скрябінам»!
К: Класно!
- «Чому зелені, і чи вас не використовують перед виборами? Ви раніше про них знали?»
Р: Про існування ми не знали. Але перед виборами вирішили, що не можна залишатися байдужим, якщо ти молода людина, і вирішили запропонувати партії зелених підтримку. Взагалі, на Заході вважається ознакою доброго тону молодій людині вільних. . . як то. . . уподобань підтримувати зелені рухи. І взагалі, я пропоную молодим людям, які байдуже ставилися до політики. . .
К: Принаймні подивитися собі під ноги.
Р: Принаймні подивитися під ноги, і змінити своє ставлення до того, тому шо якщо ми не змінимо, то ми років через 10 прокинемось в Совєтскому Союзі.
- Як на мене, гарний тон в інших країнах – підтримувати громадські рухи, а не партії. Чому саме партії, а не Грінпіс чи «Зелений Світ»?. . .
Р: Андрій уже чекає, коли ти йому даси сказати.
К: Чесно кажучи, конкретно зелені, а не Грінпіс тому, що десь рік чи півтора тому по Києву їздив такий великий красивий автобус, суперовий автобус «Грінпіс», обвішаний такими сателітами і різними слоґанами, і він якось неакуратно заїхав на якусь бічну вулицю, і вони вивалили цілий контейнер нечистот просто на вулицю. Не знаю, чи то їм не хотілося то везти з собою на Захід, чи у них вийшло то імпровізовано, але на мене то зробило дуже негативний вплив, і чесно кажучи, я не бачу, чим займається наш український Грінпіс. Зелені – то є люди конкретніші, і ми принаймні зможемо з них спитати то, шо вони зараз обіцяють і будуть через нас пропагувати.
- А в чому ж вони конкретніші?
Р: В чому конкретніші? В тому, шо вони досить сильні в тому. Вони балотуються в парламент. Тобто то є досить серйозно і сильно. І насправді підтримувати, як на мене, треба того, хто вже чогось досяг і може до чогось дійти. Якщо є якісь громадські організації, фонди – нехай виходять на контакт з нами.
К: Я особисто навіть не знав про громадський фонд, який ви назвали. Якби знав, може, якісь починання з мого боку відбувалися б.
Р: Нє, давайте ми тут почнемо, ну, таку велику консолідацію зелених сил в Україні. Нехай всі люди, що нас чують, що мають якесь стосування до зелених, виходьте на зв'язок, адреса та ж.
- Тарас: «Чи ви орієнтуєтеся в політичному просторі України?»
К: Дуже слабо. Дуже.
- Тарас: «Тоді я вам раджу більше занурюватися в то, тому шо зелені абсолютно не мають реальних шансів пройти до парламенту.»
Р: Подивимся!
- Тарас: «Хочете хохмочку? Ну, симфонічний оркестр, де я граю, виступає на тому тижні, грали Бетховена, гарно, все, і раптом перед тим, як сходити зі сцени, нам кажуть: «А тепер виступає пан Онопенко». Нас використали – весь симфонічний оркестр.»
Р: То дуже прикро!
К: Ви Бетховена грали – воно пасувало, принаймні.
- Івано-Франківськ, Ганна, прошу! Ганна: «Скажитє пажалуста, пачєму у вас такіє кардінальниє пєрємєни ф прошлам! Пакрасілі апять воласи, апять ізмініліся!»
Р: Чому кардинальні? Люди час від часу вдома меблі переставляють для того, шоб голова могла краще думати. . . Або щоб не застрілитися. Я для того, щоб краще думати, собі помалював голову.
- Ганна: «А єщьо, скажітє пажалуста, чєво ета ви так ізмінілі музику, раньше єслі ви пєлі в таком нємноґа даже нєпанятна ф каком стілє, а сєйчяс ремікси – пачєму такіє ізмєнєнія?»
К: Справа в тому, що ти, напевно, не знаєш до кінця значення слова «Ремікс». Ремікс – то є видозмінена пісня, яка свого часу здобула певної популярності у широкого кола людей, тобто ті люди, яким вона подобалася, її вже засовали і в себе вдома на касеті, і на радіостанціях. Вони хотіли б її почути в іншій версії. Так шо то є просто танцювальні ремікси наших популярних пісень, але то не означає, що ми змінили стиль.
- Тобто Ростік, якого ми любили, пофарбований в інший колір. . .
К: Є реміксом Ростіка. Головне, шо він помалював своє волосся, а не мозок. Я дуже з того тішуся.
- Ганна: «А как ізмінілся Шура?»
Р: Поки шо ніяк, ми завтра його ведем в перукарню. Справа в тому, шо треба сприймати наш світ, світ «Скрябіна», в повному об'ємі, як він є. Люди якось дуже вузько то бачуть, і винні в тому є в принципі журналісти, радіо і так далі, вони не дуже добросовісно в тому напрямку працюють. Ми не стали ненавидіти журналістів, неправда, ми просто стали ставитися трошки якось. . . Коли побачили, що робить журналіст. Журналіст доносить тебе до людей, і, якшо він робить то погано, то ти перед людьми можеш постати таким з рогами. . .
- Дякуємо вам, Ганно ! Ганна: «Анна! Мєня завут Аня! (Гнівно)» Що ми тепер слухаємо?
К: «Осінь-Зима». (Грає «Осінь-Зима»).
- Михайло з Ужгорода, прошу вас! Міша: «Привіт, Шуря, Ростік. . . Я хотів запитати, коли розпочнеться тур по Україні, чи буде там Ужгород?»
К: 12 числа, післязавтра той тур починається, і, на жаль, на превеликий жаль, не буде одного з наших певно шо найулюбленіших міст – Ужгорода.
- Міша: «А включити вже не можна буде?»
К: Ні, я думаю, вже нічого не зміниться.
Р: Я думаю, нічого не зміниться. Я думаю, що ми з тою концертною програмою приїдемо в Ужгород вже після туру, бо ми дуже хочемо там заграти той концерт.
- Міша: «Що ви робите у вільний час?» Всі замовкли. . .
Р: Ну, просто того вільного часу вже не було найближчі півроку – через то нічо і не робимо.
- Оксана з Києва: «Чи не збирається хтось з хлопців в майбутньому займатися політикою? Чи не вважаєте, що політика – то для політиків, а мистецтво – то мистецтво, і кожен має робити своє на професійному рівні?»
К: Дякую, Оксано. Я навіть стоматологією не збираюся займатися в майбутньому на професійному рівні, маючи диплом стоматолога. Я своєю справою вже не займаюся, бавлюся в музику, а політикою – ні в якому разі.
Р: Абсолютно точно ви сказали, що кожен має займатися своєю справою. Група «Скрябін» зараз займається своєю справою. Ми стараємося поділитися з молодими людьми нашої країни. . . Бо я почув такий докір, чесно кажучи, в тій фразі. Насправді просто група «Скрябін« завжди була прогресивною групою, ми завжди мали погляди на кілька років уперед, і я хочу ще раз повторити, що якщо молоді люди нашої країни не почнуть зараз активно впливати на своє життя, то через років 5 буде пізно.
- Що ви маєте на увазі під тим впливом? Шо робити?
К: Обов'язково треба піти на вибори, але перед тими виборами треба якось елементарно розібратися. Хоча б для чого туда йти, тому що тих людей, яким все одно, що в яку урну кидати. . . Я так розумію по собі молодому. Коли я був молодий і ходив на вибори, мені абсолютно було все одно, фіолєтово, в яку урну кидати в який листочок. А тепер я відчуваю, що від мене шось залежить. Справа в тому, що таких людей, як я, мільйони, і якщо кожен собі злегковажить і кине будь-куда, то може просто призвести до якоїсь катастрофи, грубо кажучи. Але я б повернувся до такої справи: то, що мене болить дійсно, щоб люди зрозуміли, що ми з тими зеленими не просто так, що там не замішані гроші. Можете в то повірити. Мені чотири роки тому страшно почало подобатися таке явище в Україні, як такий нормальний, здоровий патріотизм. Люди зачали тішитися, що вони живуть в нормальній незалежній країні, зачали чути від того якийсь кайф, якого не чули до того, і навіть перестали заздрити американцям, що у них є така країна, а в нас нема. І той патріотизм почав поволі зникати, коли повідкривалися ворота на захід, і люди побачили, що їхня Україна виглядає як помийна яма, якщо порівнювати з будь-якою країною, яка є за західною границею. Мені не дуже хочеться, щоби мої діти в тій ямі так і продовжували існувати. Того дуже легко досягти, але треба, щоб то зрозуміло принаймні дві третини людей в Україні.
- За своє життя ви щось почистили, посадили?
К: Я думаю, якби ми всі втрьох взялися Дніпро чистити, з того нічого б не вийшло, але принаймні сміття ми після себе ніколи не залишаємо.
Ш: Я посадив дерево.
- Яке?
Ш: Березу.
К: Нє, ну я в школі теж шось таке. . .
- Чекай, дай поговорити з Сергієм, нарешті я почула шось від нього!
Ш: Тепер вона росте. В селі. Просто я там вже десь років. . . вісім чи десять не був. Видно, вже виросла. А може, хтось її вже. . . Зламав. . .
- А що ти, не їздиш ніколи?
Ш: Не знаю.
- Нема часу чи не тягне?
Ш: Дуже тяжко добиратися туда.
- Але там лишилися родичі?
Ш: Та. . . Є. . . Мамина сестра.
- Вона одна живе?
Ш: Ну. . . Як одна? Сім'я. . .
К: У вас програма починає бути подібна на «Я сама». Перепрошую.
- Ні, знаєш, це важливо, коли людина пам'ятає про своє коріння, яке десь є, хіба це погано?
К: Ні, файно. Я зло пожартував.
- Даремно! Симферополь на зв'язку. Олена: «Здрастуйте. Шановні «Скрябінці», я дуже дякую вам за то, що ви є, ви така група дуже популярна. Ви мовите, що буде ваш концерт, і не в одному місті України. А ви ніколи не вважали, що Крим теж дуже хоче побачити вас у себе в гостях?»
Р: Чесно кажучи, були заплановані чотири концерти в Криму, але вони відмінилися. Насправді ми не займаємося організацією туру – тим займається повністю продюсерський центр «Таврійські Ігри», і через якісь причини тих концертів не буде. В Крим нам дуже хотілося б попасти, хоча ми знаєм, що там дуже мало людей слухають українську музику, і зокрема нашу.»
- Ви взагалі, їздили багато в своєму житті?
Р: Як в тому році, я ще ніколи не їздив. Ми об'їздили Україну десять раз вздовж і впоперек.
- Але тільки Україну?
К: Гастролювати за кордоном? Нє. Чесно кажучи, ми собі не ставили то за ціль, хоча, можливо, треба. Навіть не для того, щоб подивитися. Я рахую, що мало яких українських виконавців можна достойно посилати туди, щоб гідно представити Україну десь за кордоном. Я так само ставився і до нашої. Я рахую, що треба дуже добре попрацювати, перш ніж їхати кудась і ту музику показувати.
- Ага. Юля з Павлограда: «Привіт! То Юля. Ми вже маємо повний ваш розклад, і нам страшно прикро, що нема Дніпропетровська. Ми вас так чекали!»
К: До речі, мушу об'явити, що Юля з Павлограда – то є одна з найбільш палких наших фанів.
Р: Найбільш активних. Та, нам тоже дуже прикро, що в Дніпропетровськ ми не заїдем, в нас там такий великий і сильний фан-клуб. Відсутність концерту в Дніпропетровську пов'язана з політичними мотивами.
- Юля: «Ми так і зрозуміли в принципі. Але ми поїдемо до вас в інше місто обов'язково.»
Р: Я то знаю. (Сміється).
- А шо за політичні причини?
Р: З якими? Тобто, я так слабо орієнтуюся, але я знаю, хто такий Лазаренко.
- Юля: «І в мене ше питання таке – як справи там з вашим панк-роковим проектом, коли то чекати?»
Р: Після туру зразу, як ми приїдемо. Може, в перервах між концертами, бо там будуть невеликі перерви, може, шось запишем. Наразі ми були так зайняті підготовкою програми до отих концертів, що просто не було коли.
- Дякую вам, Юлю! Стільки вже міст, де не буде ваших концертів. Де ж будуть?
Р. . . В Луганськ ми заїдем!
- Яна з Черкас: «Ну, по-перше, «Скрябін», всім привіт. Я б дуже хотіла подякувати, що ви взагалі є, хотіла передати привіт від всіх скрябонутих: від мене, мого брата Сергія-скрябонутого (Кузьма сміється), від Олени Артюх, від Васьки. . .»
С: Дякуєм!
- Яна: «Ось так. Потім, ще. . . Я б хотіла вам задати таке питання. Мені один хлопець Отар написав, що ви повинні приїхати до нас десь 8 березня. То правда?»
Р: 8 березня концерт в Черкасах.
- Яна: «Точно? А де він буде. . .»
Р: От цього я тобі не скажу. Він буде безкоштовно, а якщо побачиш, що хтось продає квитки – бий в лице.
- Яна: «А ще я хотіла таке спитати: яка у вас кількість аматорських касет?»
Р: Десь, напевно, на дві влізе по 90 хвилин.
К: На три. Якщо враховувати панкові.
- А піратський тираж тих аматорських касет?
Р: Аматорські касети пірати не тиражують. Вони поганої якості. . . Аматорські – то ті, що ми записували в себе в підвалі, ще в 89 році, в 90-му. Їх фани переписують одне одному, Ми з Києва везем до Львова одну таку касету записану.
- Яна: «До мене дійшли чутки, що вже вийшов ваш аматорський альбом «Танець Пінгвіна».
Р: Альбом не вийшов, якщо хтось продає – свисни нам, бо то є дуже велика проблема. Група «Скрябін» не випускала ніяких альбомів наразі, я про то всім заявляю. Якщо хтось продає якісь альбоми з новими обкладинками – або зі старими, а каже, шо то є нові – не можна тому вірити.
К: Тобто матеріал є записаний, його не має ще ніхто, крім нас, і його не можуть продавати, бо його нема ще в природі.
- Якщо ми отримуємо голівудські фільми на другий день після виходу, то що вже казати про «Скрябін»?
К: Дійсно. Ми надто високої думки про своє security.
- Ви маєте securtiy?
К: Я мав на увазі під цим словом той наш секретний матеріал – то є моє власне слово і прошу мені не наступати.
- Ну, і шось послухаємо – буквально фрагмент.
Р: Фрагмент не можна, то дуже гарна пісня – «Най буде дощ». (Грає фрагмент «Най буде дощ».)
- Альона, прошу вас. Альона: «В яких фестивалях ви брали участь, які були результати, і які групи для вас є зразком?»
К:Багато дуже груп. "Depeche Mode", "The Сure", Стинг, «U2», Дейвід Боуї і їм подібні. Конкурсів також було багато: «Червона Рута», «Вітер зі сходу», «Мелодія» – нормальні місця ми там займали, нам час від часу навіть шось дарували. Що? Пилосос. Ше шось таке.
Р: Мікрохвильову пічку, відеомагнітофон, вазу, яка розбилася.
К: Шо, розбилася та ваза?
Р:Ну, відбилося. Кусочок.
Ш: Там всьо порозбивалося.
К: На «Таврійських Іграх». Тобто багато призів на «Іграх» – пера жар-птиці.
- Алік з Києва, прошу вас. .
К: Ало! Ало, Алік! Алік побіг пити воду на кухні.
- Сашко з Києва: «Добрий день. Вітаємо Вероніку, дякуємо хлопцям за вашу творчість. Хотілося б спитати, був колись такий проект – «Молотов-Цванціг», так?»
Ш: Він є зараз.
- Сашко: «Він є, так. . . Просто хотілося б почути хоча б пару інформацій шодо того, як він існує, шо?Як ви з ним контактуєте?»
Р: Шо значить – контактуєте? Проект «Молотов Цванціг» творять Шура і Кузьма. Після того, як закінчиться турне, вони засядуть активно за роботу, і я думаю, що восени ми побачимо новий альбом «Молотова».
- Сашко: «Скажімо, ви зараз зробили ремікси своїх старих речей. А будуть якісь ремікси в рамках «Молотова»?»
К: Ні, не буде! Ми не будемо вертатися до тих. . . Так само, як ми не будемо вертатися вже ніколи до тих пісень, які ми позаписували в Новояворівську в аматорських умовах.
- Але хто видаватиме всі ваші записи?
Р: Поки шо ми не вели переговори, не було просто фізично часу. На рахунок альбому реміксів і так далі. Принциповою є тільки якісність касети, тому шо ті речі, які випустив «Нак», компакти також – просто жахливі.
- Є багато розмов про ваше спілкування з «Нова Рекордс». . .
К: Ми не спілкувалися ще з ними на ту тему. Не проводили переговори. У нас добрі з ними стосунки. Ще ніхто ні за шо не береться, ми буквально позавчора закінчили тільки альбом, так шо ми практично. . .
Р: Ну, не позавчора – то було 21 січня.
- А чиї тексти в усіх ваших композиціях?
Р: Тільки наші. Один був використаний чужий текст – мого однокласника, Андрія Штурми, то була пісня «Разом Ми» на «Казках».
- Ви не зверталися до професійних поетів. Чому?
Р: Ми самі – професійні поети.
К: Справа в тому, що я не рахую, що ми змогли б на чийсь текст передати їхні емоцій та те, шо вони хотіли передати, так добре, як передали би вони самі.
- В ваших композиціях взагалі текст має значення?Іноді здається, що все враження вперше іде саме від звукового стану, чисто від музичних звуків.
Р: Дуже велике. Хто як слухає музику, Вероніко. Хто слухає тільки музику, хто слухає тільки тексти. Хто слухає тільки звучання звуків, хто – в комплексі, хто танцює. Кожен по-своєму слухає. Через то ми навіть ніколи не коментуєм то, шо ми робим – ми зовсім інакше то бачим, ніж воно, може, і взагалі є.
- А всі ті кліпи, що створюються на ваші композиції. . .
Р: Вони нам дуже подобаються – ті, що ми створили з Приходьком, на «Казку» і «Танець Пінгвіна», і ті, що ми робили з Зайковським в 1989-91 роках.
К: Те, що ми робили в проміжку 89-97, і кліпами не можна назвати.
Р: Та що там було – «Прикрий Світ» один. "Train" ще класний кліп.
- Алік повернувся: «Я радий привітати. . . Чи правда, шо знімався кліп на пісню «Годинник», коли і де можна його побачити?»
К: Кліп на «Годинник» не знімався, знімався кліп на «Танець Пінгвіна» – він вже летить в телебачення, сьогодні, вчора, позавчора його можна було бачити, думаю, ще і завтра і післязавтра, дасть Бог, так само його будуть показувати. То є найновша наша робота.
- Я щиро дякую вам за нашу розмову.
К: Дякуємо вам, Вероніко, і хотілося б, шоби таких журналістів і таких людей, як ви, було набагато більше, ніж зараз є.
Р: Щоб той комфорт, який ми завжди відчуваємо, коли чуємо той голос, проймав кожного.
- Слухаємо щось?
К: То, напевно, буде ремікс на пісню «Сам». (На прощання грає «Сам»).